За старих часів, не занадто від нас віддалену, жив у повіті Качане провінцій Кавати якась людина по імені Санетака, що носив звання Биттю-Але ками, правителя округу Биттю, і володів він незліченними багатствами. Було у нього всього вдосталь, ні у чому не терпів він недоліку.

Людей він був піднесених думок: любив музику й поезію. Коли розцвітали вишні, то під покровом їх галузей

Давно, давно тому назад жив один багатій. У будинку у нього заведений був такий звичай. Коли наступав перший день Нового року, слуги розсідалися біля вогнища у панських спокоях, а хазяїн сам своїми руками їду їм подавав і вино наливав.

Ось одного разу слуги весело святкували Новий рік. Раптом хазяїн,

Давним-давно жив на світі старий. Пристрасть як він любив чай пити й завжди сам чай заварював. Та й за чайним посудом стежив з великим тщанием. Одного разу зайшов старий у крамницю, дивиться, на полку чавунний казанок коштує. Старий такий, іржавий. Але у старого очей накиданий, жваво й під іржею розглянув, що казанок гарний напрочуд.

Повернувся старий додому з покупкою й негайно

Якось раз сподобалася одній одруженій людині жвава сусідка.

Став він походжати до сусідки у гості. «Моя господарка з нею й у сравненье не йде, - думав він.- Замурзана потвора, дивитися огидно».

А дружина у нього була роботяща. Із самого раннього ранку до пізнього вечора, нечесана, неприбрана,

Жив колись у селі Тоносиромура, що на острові Иси-Гаки, добрий рибалка. Стояло те село на самому березі моря. Щовечора, коли над берегом з'являлася Небесна ріка, відправлялися рибалки на лов. Трапилася якось темна безмісячна ніч. Мало хто вирішився відправитися у море. Рибалці ж захотілося щастя спробувати. Далеко від берега відплив рибалка, мережа закинув і став чекати.

Раптом

У провінції Тайсю колись жила одна дуже бідна й набожна людина. Протягом багатьох лет він свято виконував усі буддійські обряди й щодня гаряче молив всемогутніх богів ниспослать йому удачу. Одного разу ранком, саме під час молитви, у його кімнату ввійшла прекрасна жінка у одягах жовтого кольору. Вона наблизилася до людині й зупинилася

За старих часів це було, у далеку старовину.

Якось раз надвечір постукався злиденний прочанин у ворота великого" будинку. Попросив пустити його на нічліг. А хазяїном того будинку був староста, перший на селі багатій. Відомо, кішка й староста

У давні, давні часи стояв у одному селі старий храм. Та усе було б нічого, якби не поселився у тому храмі перевертень. Стали люди боятися до храму підходити: те здасться їм, що щаблі скриплять, а то начебто й сміється хтось. Жах, та й годі!

Ось якось раз зібралися жителі села у будинку у старійшини, думати

Жили за старих часів чоловік з дружиною, і народився у них синок. Обрадувалася молода мати, і захотілося їй придумати для хлопчика гарне ім'я, щоб життя у нього була гарна.

Думала вона три дні й три ночі, думала, думала, але занедужала й, умираючи, встигнула тільки ледве чутно прошептати:

- Ах, нарешті придумала! Назвіть його Тен... Так і не домовила.

Давним-давно, коли нинішнє місто Тонб був ще селом, жив у тих місцях селянин по імені Магосиро. Був він працьовитий, працював не покладаючи рук, а усе не виходив з гіркої бідності. Додатково дружина дісталася йому лайлива так сварлива. Недарма говорять: зла дружина однаково що сто років неврожаю. У будинку від неї життя не було, цілий дні гарчала