У давні, давні часи стояв у одному селі старий храм. Та усе було б нічого, якби не поселився у тому храмі перевертень. Стали люди боятися до храму підходити: те здасться їм, що щаблі скриплять, а то начебто й сміється хтось. Жах, та й годі!
Ось якось раз зібралися жителі села у будинку у старійшини, думати сталі, як перевертня втихомирити. Та так прикидали, і едак, а нічого розв'язати не могли. Хто ж по власній волі вночі у храм піде? А у це саме час прийшов у село торговець зіллями. Кликали його Тасуке, був він молодий, а тому нічого не боявся.
- Так невже ніхто з перевертнем упоратися не може? - знизав плечима Тасуке. - Добре, допоможу вам - сам у храм піду.
Дочекався він ночі й у храм відправився. А восени ночі тихі: ні звуку колом. Сидів Тасуке у храмі, сидів, нудно йому стало, він і позіхнув. Так так голосно! Запекла луна на всю округу, усе вторить, вторить, зупинитися не може. Нарешті, стихло усе. Бачить Тасуке - коштує перед ним перевертень, посміхається.
- Ти хто такий? - запитує. - Сміливець, чи що? Один до мене прийшов?
- Звичайно, один. А то з ким же? - не зрозумів Тасуке й знову позіхнув. Оторопів перевертень:
- Так ти що ж, мене не боїшся?
- Що значить боятися? - не зрозумів Тасуке.
- Дивак ти, та й годі! - захихикав перевертень. - Усі люди на світі чого-небудь бояться. Ось ти чого боїшся?
- Відстань від мене, - розсердився Тасуке. - Не второпаю, про що ти мовлення ведеш.
Примостився перевертень поруч із Тасуке й пояснювати прийнявся:
- Розумієш, - говорить, - ти обов'язково чого-небудь боятися повинен. Ось я, приміром, перевертень. Мене усе бояться, тому у храм не ходять.
- Хто ти? Перевертень? - перепитав Тасуке. - Ніколи б не повірив!
- Так, я - перевертень, - гордо відповів той. - Ти теж мене повинен боятися!
- Ну ось ще! - відповів Тасуке. - Дурень я чи що тебе боятися. Уже якщо я чого й боюся, то це золотих монет. Як побачу - мурашки по шкірі.
- Ну, я ж говорив, говорив! - зрадів перевертень. - Геть усе чого-небудь бояться.
- Усі? - не повірив Тасуке. - Та ти теж?
- Я? - задумався перевертень. - По правді говорячи, боюся я варених баклажанов. Запах у них противний, з розуму мене зводить. Подивився перевертень у віконце, заквапився.
- Світає вже, пора мені йти, - говорить. - Приходь завтра - я тебе лякати буду!
На наступну ніч Тасуке знову відправився у храм. Захопив він із собою великий чан із кришкою й багато баклажанов приніс. Зварив їх, кришкою закрив і чекати став, коли перевертень подарує.
Опівночі з'явився перевертень. Іде, потім обливається. Придивився Тасуке ліпше, бачить - несе перевертень великий мішок. Віддихався й говорить:
- Ну, готуйся, зараз я тебе лякати буду!
Вийняв він з мішка жменя золотих монет і у Тасуке жбурнув.
- Ну що, страшно тобі? - запитує. - Зараз ще страшніше буде! Кинувся Тасуке від перевертня, бігає по храму й кричить:
- Ой, боюся! Ах, боюся! Зрадів перевертень.
- Усі чого-небудь бояться! - кричить.
Бігав Тасуке по храму доти, поки перевертень уся підлога золотом не усьшал. А потім підбіг до чана, так кришку-те й відкрив. Вирвався звідти пара, і наповнився храм заходом варених баклажанов.
Поморщився перевертень, засмикався весь, а потім стрімголов із храму кинувся. Вибіг у сад, так за дерево схопився, глядь - і у гриб перетворився, великий-превеликий.
Обрадувалися жителі села, що від перевертня позбулися. Накупили у Тасуке на подяку багато трав і зіль. А потім пішли у храм золоті монети збирати. Дивляться - а це й не монети зовсім. а грибочки. Так ні із чим вони й пішли.
А Тасуке далі відправився, і скрізь про перевертня зі старого храму розповідав.
А що ж стало з більшим грибом? Він, говорять, дотепер у храму коштує. Спочатку його з'їсти прагли, так роздумали: може, він отрутний, раз перевертнем раніше був?