Зустріли одного разу у лісі вовк із собакою. Накинувся вовк на собаку, вцепився зубами й потяг у своє лігвище, - Не їж мене, вовк, - заскиглив собака, - підемо краще до людей на весілля.

- До людей на весілля? - здивувався вовк. - Як же я туди потраплю?

- Разом із мною. Приходь увечері до комори, проберемося у хату, ніхто й не помітить.

Дочекався

Жили старий з бабою, був у них син. Став батько вмирати, син і запитує у нього:

- Як же мені жити, батько? Батько говорить:

- Живи так, щоб плуг сріблився й лисими шкірами була огорожа покрита.

Син ще запитує:

- Немає чи у тебе яких заощаджень, ти адже міцно жив, батько?

- Моє багатство

Пішов одного разу ведмідь шукати няньку для своїх ведмежат. Брів він по лісу, брів, зустрів вовка.

- Куди, дідусь, шлях тримаєш? - запитав вовк.

- Іду няньку ведмежатам шукати, - відповів ведмідь.

- Побери мене нянькою, - проурчал вовк.

- А чи вмієш ти співати? - поцікавився ведмідь.

- Звичайно,

Жили старий з бабою. Було у них два сини. Старшого кликали Тойво. Гарний він був, роботящий, тільки дуже вуж хмурий. Ніколи не засміється, ніколи не запече, одне знає - трубку курить, дим пускає. Рибу на озері ловить - мовчить, сосну у лісі рубає - мовчить, лижі майструє - мовчить. За це його

Жив колись юнак-сирота. Був він дуже бідний, щодня голод його відвідував. Ось і розв'язав він побродити по білу світу, - може, удасться роздобути яке-ніяка їжа. Ішов він, ішов, а ввечері, голодний і утомлений, виявився у глухому лісі. Раптом бачить, у сільцях лісовий птах б'ється. Зрадів юнак:

- Приготую-но я собі печеня. А птах отут і заговорив

Жили колись король і селянин, і селянські луги й поля були так близько від королівського палацу, що хазяїнові доводилося щораз по шляху на свої землі проходити через двір королівського замка. Якось раз відправився селянин на коні за веном. Коли він вертався з лугів через королівський двір, трапилося королеві