Давним-давно жив на світі старий. Пристрасть як він любив чай пити й завжди сам чай заварював. Та й за чайним посудом стежив з великим тщанием. Одного разу зайшов старий у крамницю, дивиться, на полку чавунний казанок коштує. Старий такий, іржавий. Але у старого очей накиданий, жваво й під іржею розглянув, що казанок гарний напрочуд.
Повернувся старий додому з покупкою й негайно узявся за діло: старанно почистив казанок - не залишилося на ньому й сліду колишньої іржі, - а потім друзів покликав.
- Подивитеся, який чудесний казанок я сьогодні купив, - похвастався він.-Зараз наллю у нього води й відмінним чаєм вас попотчую.
Поклав старий вугілля у жаровню, розпалив вогонь, казанок на нього поставив. Усе сіли навколо - чекають, коли вода закипить.
Казанок потихеньку нагрівався, нагрівався, але отут почалося таке!
Просто чудеса! Спершу у казанка борсукова голова з'явилася, потім борсуковий
Хвіст виріс, а незабаром і чотири короткі борсукові лабети висунулися.
- Уф! Уф! Як пекуче! - закричав казанок людським голосом.- Схоже, я закипаю! Д - Так, закипаю!
Вискочив казанок з вогню й на своїх коротких борсукових лабетах стрімголов кинувся до дверей.
Остовпів старий, дивиться - очам не вірить! Де ж це бачене, щоб казанки по будинкові бігали!
- Скоріше! Скоріше! - заволав старий.- Тримаєте його! Не упустите!
Один з гостей віник схопив, іншої палички, якими вугілля у жаровні помішують, третій - черпак. Усе у погоню за казанком пустилися! Довго ганялися вони за надзвичайним казанком, а коли нарешті наздогнали його, бачать, борсукова голова, борсуковий хвіст і чотири короткі борсукові лабети кудись пропали - самий звичайний казанок, та й годі!
- Дивно! - здивувався старий.- Казанок - Те, видне, зачарований. Ні до чого він мені. Треба б його віддати кому-небудь.
Отут саме лахмітник з'явився. Простягнув йому старий казанок і говорить:
- Ось, у будинку завалявся. Віддам задешево. Скільки можеш, стільки й заплати.
Побрав лахмітник казанок, повертів у руках і дав за нього мідну монетку. Лахмітник задоволений вигідною угодою, а старий тим, що від дивного казанка позбувся.
Увечері ліг лахмітник ночувати, у будинку тихо-тихо, раптом голос:
- Шановний, де ви? Зробіть милість, відгукніться! Відкрив лахмітник ока, запалив лампу:
- Хто це мене кличе?
Дивиться, на подушці казанок коштує: з борсуковою головою, з борсуковим хвостом і із чотирма короткими борсуковими лапками.
- Хто ти? Уже не чи тебе я сьогодні у старого купив? - заговорив лахмітник.
- Так, - пролунало у відповідь, - тільки знайте, я не казанок,
Я борсук, і кличуть мене Бумбуку. Я приношу удачу. Старий мене на вогонь поставив, розв'язав воду скип'ятити, я від нього й утік. Не будете мене кривдити, не поставите на вогонь, я вам удачу принесу.
- Дивні речі ти розповідаєш, - проговорив лахмітник.- Скажи на милість, як ти можеш принести мені удачу?
- ПРО! Не турбуйтеся! - Казанок весело помахав борсуковим хвостом. - Я вмію робити сміховинні трюки, самі побачите! Станемо ми з вами вистави давати, гроші із глядачів збирати.
Що ж, добре! Змайстрував лахмітник підмостки, афішу написав-"Чарівний казанок Бумбуку приносить удачу! "Подивитися на Бумбуку народ тягся з великим полюванням. Чого тільки не робив борсук, як тільки не догоджав людей: і стрибав, і перекочувався, і на поперечині повисав. Але найбільше глядачам подобалося, коли Бумбуку по мотузці ходив: у одній лапі ліхтар, у інше віяло. Чудеса, та й годі!
А після кожного виступу лахмітник давав Бумбуку кілька рисових коржів.
Розбагатів лахмітник. Ось одного разу й говорить він борсукові:
- Щодня потішаєш ти людей, утомився мабуть. Грошей у мене тепер удосталь. Вертайся краще до старого, живи у нього тихо так спокійно. Зрадів Бумбуку.
- Я дуже утомився й з радістю пожив би у старого, так адже він усе норовив поставити мене на вогонь. А раптом він не буде пригощати мене рисовими коржами?
- Не турбуйся, Бумбуку, я усе влагоджу, - відповів лахмітник.
Побрав він грошей, улюблені борсукові коржі прихопив і разом з Бумбуку пішов до старого.
- Дозвольте, ушанований, Бумбуку пожити у вас, - попросив лахмітник.-Тільки, будь ласка, не ставте його на вогонь і пригощайте рисовими коржами.
- Звичайно, нехай залишається, - погодився старий.- Я відведу Бумбуку саме почесне місце у будинку, він адже й насправді удачу приносить. Знав би я про це раніше, хіба став би його на вогонь ставити!
Поставив старий у себе у будинку дві високі тумби. На одній казанок красується, на іншій рисові коржі розкладені.
Говорять, Бумбуку й донині у стариковом будинку коштує,
Дуже йому це подобається. Люди приходять, приносять рисові коржі й більше ніколи на вогонь його не ставлять. Так і живе Бумбуку - спокійно й щасливо.