Давно, давно тому назад жив один багатій. У будинку у нього заведений був такий звичай. Коли наступав перший день Нового року, слуги розсідалися біля вогнища у панських спокоях, а хазяїн сам своїми руками їду їм подавав і вино наливав.
Ось одного разу слуги весело святкували Новий рік. Раптом хазяїн, наливаючи їм повні чарки, говорить:
- Але ж у цю ніч перший сон віщим буває. Гарненько запам'ятаєте, що кому привидиться. Завтра мені розповісте. Я заплачу за кожний сон по срібній монеті.
На інший ранок хазяїн запитав:
- Ну, хто з вас гарний сон бачив? Розповідайте по черзі.
Старший слуга, Що сидів на головному місці, зам'яв:
- Уж вибач, пан, проспав я до самого ранку як убитий. Ніяких снів не бачив.
Слідом за ним і іншої став відмовлятися:
- Я тільки закрив увечері ока, а відкрив, дивлюся: надворі вже ранок. Та не помітив я, як ніч пройшла.
Усе слуги один за іншим сталі запевняти, що снів не бачили. Але наймолодший слуга, юнак років п'ятнадцяти — шістнадцяти, зізнався:
- А я бачив чудесний сон.
- Ось як, насправді? Ну, так продай мені його. Ось тобі срібна монета.
- Ні, не можу я продати свій щасливий сон. Раптом він тоді не збудеться.
- Так я дам тобі дві монети.
Але юнак тільки покачав головою.
- Прагнеш три?
- Та за три не продам.
- Який ти незговірливий! Бери чотири. Хазяїн, раззадорясь, усе набавляв і набавляв
Ціну. Але молодий слуга тільки головою качав. Нарешті хазяїн запропонував двадцять золотих монет. Але й отут юнак не погодився.
У страшний гнів прийшов хазяїн. Посадив він юнака у човник без вітрила й весел і пустив плисти з волі хвабо у відкрите море. Але Усе-таки дав йому із собою рисових коржів, щоб не вмер він голодною смертю.
Довго відіграли хвилі й вітер із човником і принесли його до далекого острова. Вийшов на берег молодий слуга й бачить, що острів дикий і безлюдний, живуть на ньому одні мавпи. Примітили вони юнака й залопотали:
- Людей! Дивитеся — людей! Вистачай його, спробуємо, який-те він на смак.
Кинулися мавпи на юнака всією зграєю. Злякався він і став кидати у них рисовими коржами. Почали мавпи коржа підбирати, а він підхопився " у човник і відштовхнувся від берега.
Знову поплив човник, куди вітер його жене й хвилі несуть, і незабаром прибився до берега іншого острова.
Не встигнув молодий слуга ступити на землю, як з лісу з диким виттям вибігла ватага чудовиськ. Те були чорти різних мастей, червоні, сині, чорні...
- Людей! Дивитеся — людей! Давно нам такий ласий шматочок на зуб не попадався, - закричали чорти.
Що робити, як отут урятуватися! Став молодою слуга кидати у чортів рисовими коржами, але чорти на них і не глянули. Схопили юнака пазурами, ось-ось розірвуть на частині.
Але головний чорт закричав:
- Перегодите, ребятки, з'їсти його ми завжди встигнемо. Запитаємо наперед, яким вітром його до нас занесло. Агов, людське поріддя, по своїй волі чи ні приплив ти до нас сюди?
- Ні, не сам я прийшов, хвилі мене принесли. Посадив мене мій хазяїн у човник без вітрила й весел за те, що не захотів я розповісти йому свій перший новорічний сон.
- Що ж це за сон такої тобі приснився? Розкажи-но нам скоріше.
- Ого, які хитрі! Я не продав свій сон хазяїнові за двадцять золотих, а ви прагнете даром його послухати. Не стану розповідати, хоч розірвіть мене на дрібні шматочки!
Стали червоні, сині й чорні чорти між собою радитися. Погалдели, погалдели й говорять юнакові:
- Давай мінятися] Ти нам повідай свій чудесний сон, а ми тобі дамо нашу чудесну колісницю.
Побігли чорти із усіх ніг у глиб лісу й прикатили чудову колісницю.
- Ось вона, дивися! Це летуча колісниця! Якщо стукнути по ній один раз залізною палицею, вона тисячу ри пролетить, стукнути два рази, десять тисяч ри пролетить.
Подивився молодий слуга на колісницю й зробив вигляд, що роздумує:
- Гм, гм! Не чи прогадаю?
Знову чорти залопотали, загомоніли, - радяться між собою. Цього разу принесли вони дві довгі голки.
- Дивися, людей! Ось мертва голка. Якщо вколоти мертвою голкою якого прагнеш силача, йому відразу кінець. А це — живаючи голка. Коштує живою голкою вколоти хворого, він миттю стане здоровий. Ці дві голки — безцінний скарб: і смерть дають вони й життя.
- Скажіть! Невже! Тоді я, мабуть, розповім вам свій новорічний сон. Ох, і чудеса мені привиділися! Але тільки раніше спробую я вашу колісницю, чи так вона гарна, як ви говорите.
Побрав молодий слуга обидві голки, став на колісницю й стукнув по ній раз залізною палицею. Здійнялася колісниця, як птах, і полетіла. Чорти підняли було жахливий лемент, але колісниця вмить пропала у небі. Заплакали чорти від горя сльозами великими, як мірошницькі жернова.
Летіла колісниця через море, летіла через гори й зупинилася десь посередині широких рисових полів. Стукнув молодий слуга залізною палицею два рази. Знову понеслася колісниця під самими хмарами й спустилася на землю у якімсь селенье. Тече посередині селенья ріка, а на обоє її берегах коштують друг проти друга два багаті вдома під черепичними дахами, а біля одного з них чайний будиночок примостився саме по цю сторону ріки. Зайшов у нього юнак підкріпитися. Тільки раптом чує: у сусідньому будинку піднялася страшна метушня. Люди метаються, кричать, плачуть.
- Що там трапилося? - запитав молодий слуга господарку чайного будиночка.- Яке лихо?
- Ах, і не запитуй! - відповідає господарка.- Умирає у мого сусіда-багатія єдина дочка, і така красуня! Батько з матір'ю від горя зовсім збожеволіли. Скільки не кликали вони лікарів і - знахарів, жоден не зумів їй допомогти.
- Жалко мені їх, нещасних! Мабуть, хазяєчка, скажи сусідам, що прибув у ваші краї великий цілитель усіх недуг. Я вилечу хвору.
Обрадувалися батько з матір'ю, почувши таку, звістку, і скоріше повели молодого слугу до постелі хворої. Лежить вона, ледве дихає.
Уколов він дівчину живою голкою. Та у ту ж мить смертельної хвороби наче й не було. Підхопилася дівчина з постелі, здоровіша й рум'яна.
Отут змінилося горе великою радістю. Праг було юнак піти, але батьки дівчини не відпустили його. Повторюють: «Ти наш рятівник!» Не знають, як ліпше почастувати. Звані бенкети у його честь скликають, видовища йому показують, танцями забавляють. Нарешті стали вони благати молодого слугу, щоб одружився він на їхній дочці. Полюбилася йому красуня дівчина, і побрав він її у дружин.
Тим часом у будинку по ту сторону ріки теж занедужала єдина дочка, так так важко, що батьки всяку надію втратили. Плачуть у голос. Пошкодував їхній молодий слуга, прийшов до них і за допомогою живої голки відразу вилікував дівчину. Підхопилася вона з постелі така весела, начебто ніколи й хвора не була.
Батько з матір'ю не знають, як свого рятівника й дякувати. Стали й вони теж улаштовувати у його честь бенкети й різні звеселяння. Не хотілося їм відпускати юнака зі свого будинку. Нарешті, здавшись на їхні угоди, одружився молодий слуга й на цій дівчині теж.
Сабоно він задумався: у якому будинку йому жити? Порадилися між собою обидві сім'ї й побудували золотий міст через ріку. Став юнак жити полмесяца у одному будинку, полмесяца у іншому.
По всій Японії пішла про нього слава як про великого цілителя. Багатьох людей вилікував він живою голкою. А ось мертва голка йому так і не придалася: ворогів не було.
Якось раз переходив юнак по золотому мості з одного берега на іншій.
По праву його руку йде красуня дружина, а по ліву руку інша, настільки ж прекрасна. Під ногами золотий настил так і блискає. Отут згадав юнак, що вже бачив усе це одного разу — у своєму новорічному сні.