У селенье Атаросиного повіту Цукама, одного з десяти повітів провінції Синано, що перебуває на самій далекій окраїні області Тосандо, жила колись одна дивна людина. Кликали його Моногуса Таро Хидзиикасу. Моногуса Таро — значить Таро Лежень, і правда, не було у тих краях другого такого страшенного

За старих часів у змії не було очей. Тому стала вона вчитися мистецтву співу, вивчилася й захоплювала всіх своїм дивовижним голосом. За старих часів у земляного хробака були зіркі очі. Але він не міг нікому розповісти про те, що бачив, тому що був німим. Якось у один весняний День, коли змія розливалася солодкими трелями,

Це трапилося, коли країною правил дурний і заздрий князь Масаюки. Глупее цього князя були тільки його радники.

Князь Масаюки не терпів розумних і догадливих людей. Коштувало тільки виявитися у його князівстві розумній людині, і нещасного назавжди виганяли з рідної країни. Одного разу

Жив колись на світі один старий. Було у нього дві дочки й три сини. Видав він дочок заміж, розлетілися вони з рідного гнізда. Залишився старий із синами жити. Тільки ось лихо: зовсім він осліп, нічого без допомоги синів робити не міг. Якось раз зібралися брати у поле, а старому й говорять:

- Ми орати підемо, а ти у дворі сиди й пшеницю опікуй, щоб птаха

За старих часів, у далеку старовину, якось раз надвечір ішло у цикад великі веселощі.

Раптом одна з них жалібно заверещала:

- Ой, боляче! Ой, не можу! Ой, у животі різі! Піднявся переполох. Бачать цикади, що зовсім

Кепська справа, і розв'язали скоріше послати за лікарем. Отут заспорили вони між собою: «Пошлемо ту, ні, краще цю...»

А сама

Ця казка - про маленького хлопчика, такому маленького, що батьки дали йому імена Иссимбоси. Вони назвали його так, тому що по-японськи ім'я Иссимбоси означає: Хлопчик з пальчик.

Та вірно, Иссимбоси був не більше мізинця. Але він ніколи ні перед

Якось раз у один погожий весняний день опустився жайворонок відпочити на поле. Раптом визирнув кріт з норки й говорить:

- Жайворонок, а жайворонок, виконай моє прохання!

- Що ж, охоче, коли тільки смогу, - відповідає жайворонок.

- Ось чи бачиш, позичив я гроші сонцю. Уже з тих пір чимало часу пройшло, трапилася у мене нестаток у грошах. Ти літаєш високо.

Якось одна баба прийшла у знайомий будинок. А у господарки була молоденька дочка. Сидить дівчина, сльозами заливається.

- Тому ти плачеш? - запитує баба.- Уж не чи скривдив тебе хто?

- Ах, бабуся, сусідки у нас на мову такі злі. Говорять, начебто я особою чорна.

- Уж чого тільки

Ось що розповідають у місті Сендай.

У одного майстра, що робив парасолі на продаж, стояла у ніші парадної кімнати глиняна фігурка баби ниткарки. Була вона так схоже виліплена, як живаючи.

Одного разу хлопчисько-учень просмикував нитки крізь ребра парасолів. Справа у нього не спорилося, усі нитки поплуталися у клубок, не знайдеш ні кінця, ні початку, хоч плач.

- Баба

Блакитне бачення глибини, що губиться у висоті, - море й небо Весни, що злилися у світному серпанку Дня, у Годину Ранку. Тільки небо й море - одна блакитна безбережність. Там, де брижі ловить срібне світло, жмути піни кружляються у вирі. Але ледве далі - ні єдиного руху, нічого, крім кольору: небагато тепла блакить води, що розширюється