Давним-давно жили у одному селі старий з бабою. Дітей у них не було, а тому тримав старий горобця у клітці й любив його як рідне дитя. Одного разу пішов старий у ліс за дровами, а баба залишилася будинку стирати. Забула вона крохмаль на кухні, пішла за ним, а його наче й не було. Поки баба у колодязя стирала, горобець вистрибнув із клітки

Якийсь князь мав безліч дивовижних скарбів. Чого тільки у нього не було: і рога бородатого лева, і риб'ячий пуп, і віяло тенгу й навіть набедренная пов'язка бога грому Каминарисама!

Князь дуже пишався своїми скарбами. Але предметом його особливої гордості був золотий

Багато років тому у одному селі народилося славне маля. Та хоча рости-те він ріс, але невідомо чому, усе залишався дитиною. Навіть говорити не навчився.

Уродився ж у нас такий нетяма! Яка доля чекає його? - тривожилися батько з матір'ю. Але допомогти горю нічим не могли.

Так і росло маля, не вилазячи з кошика, у який його поклали батьки.

Минуло йому

Жили за старих часів свекруха з невісткою. Ось якось раз у святковий день трапилися у них до вечері «пионовие пиріжки». З'їла кожна по одному, по два, і залишилося ще кілька пиріжків. Прийнялася баба забирати їх у скриньку-дзюбако, і отут раптом здолала її жадібність.

« Ранком

За старих часів, у далеку старовину, захотілося одного разу птахові-норебинге полетіти туди, де світло кінчається. Покинула вона свій рідний острів Танега-Сима й понеслася, як стріла, над відкритим морем.

Сім днів, сім ночей летіла каребинга, на восьмий побачила високе дерево з однієї

Його ім'я було Рики, але народ прозвав хлопця Рики-Бака - Рики-Дурень, тому що з народження він перебував у стані дитинства. По цій же причині всі були добрі до нього й не зллилися, навіть якщо він, ризикуючи підпалити будинок, клав палаючу тріску на матер'яну сітку від мошкари й ляскав у долоні від радості побачивши полум'я, що займається.

У шістнадцять років Рики-Бака був високим

Трапилося це дуже-дуже давно. Висів на дзвіниці у храмі Сеннендзи, що у Симоносеки, величезний дзвін. Дзенькіт його розносився далеко по окрузі й завжди радував людей.

Щоранку у той самий година вдаряла дзвонар по дзвону.

- Ну ось, - говорили селяни, - це дзвонить дзвін храму Сеннендзи. Виходить, пора Нам у поле відправлятися

Років п'ятсот назад у селі Асамимура, що у окрузі Він-Сенгори провінції Ийо, жила одна добра людина по імені Токубей. По всьому виходило, що народився він під щасливою зіркою. Завзятою працею йому вдалося нагромадити багато грошей. По натурі ж він був чесним і слушним. Так що не було нічого

За старих часів, далеку старовину, Жив у одному селі молодий селянин по імені Дзинсиро, а на прізвисько Репоед. Він був до того бідний, що харчувався однієї тільки ріпою. Жодна дівчина не йшла за нього по своїй волі. Ось і зговорилися його приятелі-односільчани хитрістю добути для нього наречених.

Одного разу ранком пройшли вони довгою низкою з кошиками

У епоху Буммей на службі у Хатакеями Йосимуне, владетеля Ното, перебував на службі молодий самурай по імені Томотада. Родом він був з Ечизена, але ще у дитинстві його побрали пажом у палац даймие Ното. Тут він осягся науки й військове мистецтво під керівництвом самого високошляхетного пана. Будучи старанним учнем, Томотада жодного разу не дав приводу