Був у однієї багатої людини син. Батько виховував його будинку, а як виріс хлопець, послав його по світлі, так не гроші наживати, а розуму набиратися, подивитися, як важко людям живеться і як багато треба трудитися, щоб чесно прожити своє коротке століття. Дав йому батько грошей на дорогу, велів їх берегти, прочитав наставляння,

Жила-Була на світі до дівчина. Народилася вона не від батька з матір'ю, а зліпили її чарівниці-вила зі снігу - побрали вони той сніг з бездонної прірви під променями літнього сонця на Ільїн день. Вітер вдихнув у неї життя, роса вигодувала, ліс одяг листами, а луг забрав

Жив-Був цар. Було у нього три сини й три дочки. Зостарився цар і відчув, що кінець його близький. Скликав він своїх синів і велів їм видати сестер заміж за першого, хто за них посватається.

- А якщо ви не виконаєте мою волю, - сказав він, - будьте прокляті. Через якийсь час цар умер. Пройшло кілька

У Чорногорії розповідають, що якийсь житель Чеклича украв десь у Герцеговині кінь. Поспіхом не надяг на неї сідла. Тьма була кромішня. Він колись-те ніколи верхи не їздив, ось і сіл не по-людському - особою до хвоста, а щоб не впасти, ухопився за хвіст. Сіл і говорить коня:

- Уж і не знаю, як вибратися із цих проклятих

Жив-Був бідняк. Нікого рідних у нього не було, крім дочки. Жили вони милостинею. Дочка вміла говорити розумні мовлення й батька вчила, як треба просити й розумно говорити. Раз прийшов бідняк до царя за милостинею. Цар запитав, звідки він і хто навчив його так розумно говорити.