Ішов раз у князя Володимира великий бенкет, і усе на тому бенкеті були веселі,

Усе на тому бенкеті похвалялися, а один гість невеселий сидів, меду не пив, смаженої лебідоньки не їв, - це Ставер Годинович, торговельний гість із міста Чернігова. Підійшов

Еездил Ілля по чистому полю, захищав Русь від ворогів з молодих років до старості.

Гарний був у старого добрий кінь, його Бурушка-Косматушка. Хвіст у Бурушки трьох саджанець, грива до колін, а вовна трьох п'ядей. Він броду не шукав, перевозу не чекав, одним скоком він ріки перескакував. Він старого Іллю Муромця сотні раз від смерті рятував.

Не туман з моря піднімається,

Під містом Києвом, у широкому степу Цицарской стояла богатирська застава.

Отаманом на заставі старий Ілля Муромець, податаманом Добриня Никитич, осавулом Алеша Попович. Та дружинники у них хоробрі: Гришка - боярський син, Васабо Довгополий, та й усе гарні.

Три роки коштують богатирі на заставі,

Скакає Ілля Муромець у всю кінську спритність. Бурушка-косматушка з гори на гору перескакує, ріки-озера перестрибує, пагорби перелітає. Доскакали вони до Брянських лісів, далі Бурушке скакати не можна: разлеглись болота хиткі, кінь по черево у воді тоне. Зіскочив Ілля з коня. Він лівою рукою Бурушку підтримує, а правою рукою дуби з коренем

Закотилося червоне сонечко за гори високі, розсипалися по небу часті зірочки, народився у ту пору на матінці-русі молодий богатир - Вольга Всеславьевич. Повила його мати у червоні пелюшки, зав'язала золотими поясами, поклала у різьблену колиску, стала над ним пісні співати. Тільки година проспала Вольга, прокинувся, потягнувся - лопнули золоті пояси, розірвалися червоні

Високі на Русі Святі гори, глибокі їхні ущелини, страшні прірви; Не ростуть там ні берізка, ні дуб, ні сосна, ні зелена трава. Там і вовк не пробіжить, орел не пролетить, - мурасі й тому поживиться на голих скелях нема чим.

Тільки богатир Святогор роз'їжджає між стрімчаків на своєму могутньому коні. Через прірви кінь перескакує, через

Як вистачив Ілля коня плеточкой, здійнявся Бурушка-Косматушка, проскочив півтори версти. Де вдарили копита кінські, там забив ключ живої води. У ключа Илюша сирий дуб зрубав, над ключем зруб поставив, написав на зрубі такі слова:

"Їхав тут російський богатир, селянський син Ілля Іванович". Дотепер

Їздив Ілля у чистому полі багато часу, постарів, бородою обростив. Кольорове плаття на ньому поистаскалось, золотої скарбниці у нього не залишилося, захотів Ілля відпочити, у Києву пожити.

- Побував я у всіх Литвах, побував я у всіх Ордах, не бував давно у одному Києву. Поїду-но я у Київ так провідаю, як живуть люди у стольному місті.

Прискакав Ілля у Київ, заїхав

Спорядився Святогор

У у чисто поле гуляти,

Засідлає свого добра коня

Та їде по чисту полю.

Не з ким Святогору силою помірятися,

А сила-те по жилочках так живчиком і переливається.

Грузно від силушки,

Як від тяжелаго беремени.

Ось і говорить Святогор:

"

Поїхав Святогор шляхом-дорогою широкою,

Та по шляху встрелся йому перехожий.

Припустив богатир свого добра коня

До того перехожого,

Ніяк не може наздогнати його:

Поїде у всю рись - перехожий іде спереду;

Ступою їде - перехожий іде спереду.

Проговорить богатир