За старих часів це було, у далеку старовину.
Якось раз надвечір постукався злиденний прочанин у ворота великого" будинку. Попросив пустити його на нічліг. А хазяїном того будинку був староста, перший на селі багатій. Відомо, кішка й староста без видобутку не залишаються.
Господарка у ту пору сиділа за ткацьким станом. Прогнала вона прочанина з лайкою: іди, бурлака, куди сам знаєш!
Нічого не сказав прочанин і тихо побрів ладь.
А на самій околиці стояла кособока халупка, крита очеретом. Постукав прочанин у двері. Повільно, повільно, ледве волочачи ноги, вийшли до нього назустріч із дверей старий з бабою й говорять, засмучені:
- Не осуди нас, гірко нам відпускати тебе голіруч, але сам бачиш, як ми бідні. Немає у нас у будинку ні зернятка рису, ні зайвої одежонки...
- Не тривожтеся, нічого мені не треба, тільки пустите мене переночувати. Ляжу я на голій підлозі, а голову покладу на край вогнища...
- Ну що ж, коли так, ласкаво просимо, - привітно відповідають старі. Провели вони гостюючи у свою тісну хатину.
Говорить прочанин бабі:
- Вибач, що докучаю тобі, але наповни водою свій найбільший казанок і повісь над вогнищем.
Послухалася баба. Коли закипіла у казанку вода, дістав тоді прочанин зі своєї чернечої торби горсточку рису й став сипати у воду по зернятку.
Раптом — що за диво! - казанок до країв наповнився рисом, білим, як ранковий сніг, м'яким і розсипчастим...
Те-Те обрадувалися старі! Совісно їм було, що гість хазяїв пригощає, але під кінець здалися вони на його угоди й поїли досита. Не часто траплялося старим покуштувати білого рису.
Тільки скінчили вони втрьох вечеряти, як відчинилися двері на кухні й у будинок весело вбігла дочка старих про - до6але. Була вона дівчина гарна й щиросердечна, але собою чорна й дурна, уся особа у горобинах, гладкого місця немає.
Про-коно прислужувала у будинку у старости, і їй часто дозволяли відносити батькові з матір'ю, що вона із дна казанів і чашок нашкрябає.
Ось і нині ввечері принесла вона повну миску з верхи бурого пригорілого рису, а старі говорять їй із задоволеною посмішкою.:
- Про-Коно, донечка про-коно, сьогодні ми ситі: наш гість почастував нас на славу.
Засоромилася про-коно, почувши це, зачервонілася вся й стала дякувати гостеві. А старий з бабою ремствують:
- Ах, горі, горі, добра у нас дочка, так тільки сам бачиш, собою негарна... При нашої-те бідності де знайти їй нареченого! Але ж так би хотілося, уже вона у нас на віці.
- Це невелике лихо! - відповідає прочанин.- Не засмучуйтеся, я вам допоможу.
Вийняв він з рукава чорне-чорний рушник.
- На, дівчина, побери! Станеш митися у чані, потри цим рушником особа.
Повернулася про-коно до своїх хазяїв і зігріла воду для вечірнього купання.
Першим у чан поліз сам хазяїн, потім усі його сімейні по черзі, а дочка старих занурилася, як завжди, самої останньої. Побрала вона чорний рушник і з побоюванням легенько потерла свої щоки. Але що це? Шорстка шкіра стала раптом м'якої й ніжної, немов шовк. Шию потерла, шия стала гладкою-гладкою...
Страх побрав дівчину, вискочила вона не пам'ятаючи себе із чана й побігла до дзеркала. Дивиться: усі горобини зійшли з особи, сіяє воно ніжною білизною. Стала про-коно красунею, яких мало.
Побачила це чудо дружина старости й приступилася до дівчини з допитом: як, так що, так чому.
Розповіла про-коно всі, як було.
Захотілося господарці випробувати на собі чудесну силу рушника. Попросила вона його у борг, один раз потертися.
На інший вечір залізла дружина старости у чан останньої, чого зроду з нею не траплялося, і давай терти особу рушником. Стало воно гладким і ніжним. Потім руки потерла. Зробилися руки м'якими й білими, немов свіжі рисові коржі.
Обрадувалася господарка, тре себе рушником з голови до ніг. Насилу-Те насилу вирішилася вона вилізти із чана, присуджуючи:
- Ну, вистачить! Уф, утомилася! Зате тепер мене й не довідаєшся, такий я стала красунею.
Але не отут-те було! Її білі-білі ноги й біла-біла спина немов приросли до чана.
Як не билася дружина старости, скільки не намагалася, а так і не змогла отлепиться. Заволала вона у весь голос.
Прибігла про-коно, схопила господарку за руки, прагне витягтися її із чана, так не може.
- Що отут робити? Просить господарка:
- Біжи скоріше, про-коно, шукай того "Прочанина, що дав тобі чорний рушник. Приведи його сюди, нехай звільнить мене силою своїх чарів.
Про-коно із усіх ніг кинулася до себе додому. Бачить: прочанин усе ще гостює у старих, - умовили вони його пожити День-другой. Привела про-консшалом-ника до своїх хазяїв.
Глянула на нього дружина старости — і обімліла. Адже це той самий жебрак, кого вона вчора від воріт з лайкою прогнала.
А жебрак знай собі тихенько посміюється.
- Добре, - говорить, - я згодний звільнити тебе. Але тільки ось моя умова: улаштуйте наперед веселий бенкет і скличте всю свою рідню, і близьку й далеку.
Багато часу не пройшло, зібралися родичи старости у парадному спокої для гостей.
Побачив прочанин, що усе у зборі, і неквапливо підійшов до чана з водою, де сиділа господарка, плачучи й охаючи.
Вийняв він з рукава зелену бамбукову паличку. Світилася-Блискала вона яскравим вогнем. Змахнув прочанин бамбуковою паличкою й прочитав заклинання. У ту ж мить дружина старости отлепилась від чана. Обрадувалася вона, наспіх нарядилася й побігла до гостей.
Ще веселіше стали гості бенкетувати, пили вино, співали пісні й шуміли, а про прочанині й думати забули. Навіть не подякували йому.
Раптом він немов з-під землі виріс посередині парадного спокою й крикнув громовим голосом:
- Звернетеся у мавп! Звернетеся у мавп!
Ударив він раз-іншої про підлогу бамбуковою паличкою, і негайно ж усі колишні там звернулися у краснорожих мавп. Застрибали вони, заверещали.
Знову змахнув прочанин зеленою бамбуковою паличкою й повелів:
- Біжіть у гори! Біжіть у гори!
Тільки він це вимовив, як мавпи пустилися навтьоки на чолі зі своїм ватажком — колишнім старостою й пропали у темній глибині гір. Тільки їх і бачили.
Стало у просторому будинку тихо-тихо.
Про-коно у страху забилася у самий далекий кут кухні, дохнути боїться. Ласкаво окликнув її прочанин і велів привести старого з бабою. Збігала дівчина додому й привела батька з матір'ю за руки.
Сказав їм чарівник на прощання:
- У кого серце вовною обростило, тому краще стати мавпою. Відтепер живете у цьому будинку. Староста сюди більше не повернеться.
Та раптом він зник швидше вітру.
Скоро дівчина знайшла собі гарного нареченого й зажила разом зі своїми батьками у радості й достатку.