У провінції Тайсю колись жила одна дуже бідна й набожна людина. Протягом багатьох лет він свято виконував усі буддійські обряди й щодня гаряче молив всемогутніх богів ниспослать йому удачу. Одного разу ранком, саме під час молитви, у його кімнату ввійшла прекрасна жінка у одягах жовтого кольору. Вона наблизилася до людині й зупинилася перед ним. Той був надзвичайно здивований, побачивши незнайомку, і запитав її, чому вона ввійшла без попиту, хто вона й що їй тут потрібно. Що вошедшая відповіла:
- Я не жінка. Я одне із твоїх божеств, яким ти так давно й гаряче молишся. Я прийшла до тебе, щоб довести: твоя віра не була даремною. чи Знаєш ти мова мурах?
Перелякана людина відповіла:
- Найпрекрасніша пані, я всього лише селянин низького походження. Мені не довелося одержати ніякого утвору, і не те, що мова мурах, але навіть мовлення високошляхетних учених людей для мене зовсім незрозуміла. На ці слова богиня посміхнулася й вийняла зі складок свого одягу маленьку коробочку. Вона була покрита ласий, прикрашена золотим орнаментом і походила на скриньку для зберігання пахощів. Вища Істота відкрила кришку, занурило палець у вміст і помазало вуха людини чимсь схожим на помаду.
- Тепер, - сказала богиня, - вийди з будинку й пошукай мурах. Коли ж
Ти їх знайдеш, нахилися над ними, наблизь вухо й уважно прислухайся до їхньої розмови. Ти зможеш зрозуміти їхнє мовлення, і те, що ти довідаєшся, піде тобі на користь. Тільки помни: ти не повинен їх лякати або турбувати яким-небудь іншим способом.
Після цих слів чудесне бачення зникло.
Людина ж негайно вийшла з будинку, щоб знайти зазначених комах. Ледь він переступив поріг, як помітив двох мурах на камені фундаменту, що підтримує дерев'яний стовп, на який опирався дах його будинку. Він схилився над ними, прислухався й уразився тому, що може не тільки чути їхня розмова, але й зрозуміти, про що вони розмовляють.
- Давай переповземо у містечко потеплее, - запропонував один з мурах.
- Навіщо? - запитав іншої. - Чому тобі не подобається це місце?
- Тут занадто сиро й віє холодом знизу, - відповів перший. - Хіба ти не знаєш, що під цим каменем заритий великий скарб і через цей сонячні промені не зігрівають землю довкола нього?
Друга мураха згідно кивнула вусиками, і вони обоє кудись поповзли. А селянин радісно помчався за лопатою.
Він прийнявся копати поруч зі стовпом і незабаром виявив шістнадцять більших горщиків, наповнених золотими монетами. Так він розбагатів і до кінця життя удача не залишала його.
Але й після того пам'ятного ранку людей іноді нахилявся над мурахами, намагаючись розібрати їхні слова.
Та дарма. Чарівна сила відкрила його вуха для розуміння їх мови тільки на один-єдиний день.
А ми усе відмінюємося над мурашиними гніздами...