Жили у ті далекі часи у Піренеях злі чаклунки. Були вони хитрими й підступними. Зустрінуться опівночі, скинуть із себе повсякденні одяги, у яких їх ніхто за відьом не ухвалює, і відразу зникнуть, полетять по своїх злих справах. Розлетяться вони по піренейських дорогах, то у одному селі врожай помнуть, то у інший будинки спалят, а де й худобу переполошать. Горі й зло залишали вони за собою.

Жила колись на світі одна баба, і була вона така стара, що забула, скільки їй років. Ніхто їй про прожиті роки не нагадував, навіть смерть. Діти баби роз'їхалися, онуки баби роз'їхалися, і правнуки теж з будинку пішли.

Залишилася баба одна із чередою овець. Та полюбила вона їх, як рідних дітей.

Багато століть назад, коли правил сусідньої з Каталонією країною – Францією – король Карл, склали цю казку. А у герої її побрали каталонці свого улюбленого лицаря Роланда, який був слушний, змів і могутній. Ще дотепер зберігають скелі у Каталонії карбу від його меча Дюран-Даля. Велика сила була у Роланда. Та меч його не брав, і стріла могла

Споконвіку жили у Каталонських Піренеях феї – охоронниці вод і каменів.

Печери давали їм дах і нічліг, на гірських пасовищах пасли вони сарн, а ранками виходили до озер і рікам стирати свої чарівні одяги. Одяги ці були на заздрість усім селянкам – Біліше снігу,