Жив колись на світі один старий. Було у нього дві дочки й три сини. Видав він дочок заміж, розлетілися вони з рідного гнізда. Залишився старий із синами жити. Тільки ось лихо: зовсім він осліп, нічого без допомоги синів робити не міг. Якось раз зібралися брати у поле, а старому й говорять:
- Ми орати підемо, а ти у дворі сиди й пшеницю опікуй, щоб птаха не склювали.
- Не під силу мені така робота, - відповідає старий.- Не встежу я зосліпу за птахами.
- А ти слухай ліпше, - учать сини, - ти ж не глухий: прилетять птаха, крабоми по мішках заб'ють, ти й почуєш.
Дали вони батькові довгий бамбуковий ціпок - птахів відганяти, посередині двору посадили й ладь пішли.
Повернулися вони ввечері, бачать: сидить старий, ціпком у різні сторони махає, а птаха однаково пшеницю клюють. Розсердилися сини:
- Навіщо ми тебе сторожити залишали? Яке від тебе пуття? Заплакав старий, але нічого синам не відповів. А ті меж собою рада тримати сталі.
- Від нашого батька одні збитки! - говорить старший.
- Немає від нього ніякої користі! - вторить середній.
- Зажився наш батько на цім світлі! - підтакує молодший. "Ось якби він помер, - стали мріяти брати, - розділили б між собою всі його багатства, зажили б без турбот". Так і задумали вони недобре. Прийшли сини якось раз зранку до батька й говорять:
- Розв'язали ми сьогодні, панотець, на далекий острів відправитися - порибалити маленько. Поїхали з нами. Свіже повітря й вуха тобі не ушкодять. Зрадів старий:
- Давно праг я ушици запашної поїсти!
Сіли вони у човен і до скелястого острова поплили. Наловили там риби, знатна юшка вийшла. А як смеркти стало, говорять сини батькові:
- Утомився ти, мабуть? Лягай, поспи небагато, а ми, як назад зберемося, тебе й розбудимо.
Повірив старий синам, ліг і заснув. А як ранком прокинувся, кликати їх став. Але ніхто йому не відповів. Зрозумів батько, що кинули його діти на дикому острові голодної смерті чекати. А отут і море забурлило, піднялися хвилі високі, задув вітер холодний. Стали хвилі про скелі битися, а одна до самої вершини острова піднялася й старого у море змила.
А у це саме час із міста дочки старикови приїхали – батька провідати. Навезли вони йому гостинців усяких сила-силенна. Постукали у будинок - немає відповіді. Здивувалися дочки, до сусідки пішли.
- Не трапилася чи з панотцем нашим лихо?-запитують.- Обіцяв він нас будинку чекати.
Пожала сусідка плечима:
- Не знаю, не відаю, що з батьком вашим приключилося. Тільки бачила я,
Як учора він із синами на риболовлю збирався, а ввечері діти без батька повернулися. Може, занедужав він у шляху?
Побігли дочки до моря. Розв'язали вони, що загинув їх батько у безодні вод. А раз так, винесе море його тіло на берег. Оглянули вони всі прибережні скелі-нічого не знайшли. Сіли у води й заплакали. Раптом бачать - стирчить у море недалеко від острова самотня скеля, а на тій скелі... батько сидить, пригорюнившись.
- Панотець, панотець!-закричали дочки - Живий! Живий! Найняли вони човен і батька додому привезли.
- Як ти на скелі виявився?-стали розпитувати дочки.- Що з тобою трапилося?
Зітхнув старий і говорить:
- Не думав я, що сини мої погубити мене надумають. Заманили вони мене
На дикий острів і кинули, а самі додому спливли. Піднявся у море шторм, змила мене зі скелі більша хвиля, ледве було я не загинув.
- Як же тобі урятуватися вдалося?-здивувалися дочки.
- Тільки я у море впав і тонути став, - розповів старий, - підплила до
Мені більша акула, на спину до себе посадила й до самотньої скелі довезла.
- Спасибі тобі, акула, - стали дякувати дочки, - що панотця нашого врятувала.
Вийшли вони на берег, бачать - удалечині й справді більша акула плаває.
- Треба б нам її віддячити, - сказав старий. Привели дочки на берег молодого бичка. Підплила акула, бичка побрала й у морській безодні зникла. Та у ту ж мить прозріла раптом старий і став бачити не гірше колишнього. Не було кінця радості! Побрали дочки батька за руки й додому повели.
А сини батька й не думали шукати, поділили вони старигана багатство й розв'язали відсвяткувати неждану удачу. Занурили частування всякі у човен і у морі поплили за рибою. Вибралися вони у відкрите море, але тільки мережа закинули, стемніло колом, піднявся вітер. Захитало човен зі сторони убік, а потім і зовсім перевернуло. Борсаються брати у воді, на допомогу кличуть, так хто їх почує? Так і загинули злі сини у морській безодні. А дочки старого у місто жити побрали. Та жили вони разом довго й щасливо.