Якось раз у один погожий весняний день опустився жайворонок відпочити на поле. Раптом визирнув кріт з норки й говорить:
- Жайворонок, а жайворонок, виконай моє прохання!
- Що ж, охоче, коли тільки смогу, - відповідає жайворонок.
- Ось чи бачиш, позичив я гроші сонцю. Уже з тих пір чимало часу пройшло, трапилася у мене нестаток у грошах. Ти літаєш високо. Попроси сонце, щоб повернуло мені свій борг.
Повірив жайворонок небилиці хитрого крота, піднявся до самого сонця й задзвенів:
- День-день-день, сонце, поверни гроші! День-день-день, сонце, поверни гроші!
Сонце так і спалахнуло від гніву. Навіть хмари колом загорілися.
- Брехун! Від кого я брало гроші, а ну відповідай! - загриміло воно, так так страшно, що жайворонок каменем полетів униз. Але потім набрався сміливості й знову злетів до самого сонця:
- День-день-день, сонце, поверни кротові гроші! День-день-день, сонце, поверни кротові гроші!
- Перегоди! Ось я тобі покаджу! - блиснуло очима сонце.
Жайворонок знову полетів униз. Так з тих пір і повелося.
Кріт давно на світло з-під землі не показується. Боїться, що спалит його своїми променями розгніване сонце.
А жайворонок, нічого про це не знаючи, і дотепер увесь довгий весняний день дзенькає над хмарами:
- День-день-день, сонце, поверни гроші! День-день-день, сонце, поверни гроші!