Жив-Був старий з бабою. Є у них було нема чого. Ось старий і здумав: « Посіємо - До, баба, на лазні ріпки!» Ось вони й посіяли ріпки

Виросла ріпка. Скоро позначається казка, так не швидко справа робиться. Старий сходив по ріпку, і з'їли цю ріпку. «Ну, тепер, баба, ти мабуть — я ходив!»

А баба-те була худа, худа, хвора: «Не залізти, - говорить, - мені старий!» — «Ну,

Був у одного пана холоп кабальний. Ось і здумав цей холоп на Івана Купалу, у саму ніч, сходити у ліс, зірвати папороть, щоб скарб дістати.

Дочекався він цієї ночі, уклав пана спати й об одинадцятій годині пішов у ліс.

Входить у ліс. Пролунав отут свист, шум, гамір, регіт. Моторошно стало, але він усі нічого: хоч моторошно,

Жив вдовий селянин, було у нього три сини, і всі були одружені. Усе було гарне, так одне негаразд: невістки між собою жили недружно, постійно лаялися, а усе через те, що кожна з них прагла большухой бути. Усі були справні, і кожна з них могла бути большухой.

Знудили старому перекори

Деякому царстві, у деякій державі жив-був купець, і було у нього три дочки. Побудував він собі новий будинок, і посилає на новосіллі ночувати старшу дочку, щоб після розповіла йому, що і як їй у сні привидиться. Та привиділося їй у сні, що вона вийде заміж за купецького сина. На іншу ніч посилає купець на новосілля середню дочку, що їй привидиться.

Мужик вивів на базар продавати бика. Підходить покупець, сторгував у мужика бика, дав задатку, указав, куди вести його; у такий-то, мов, будинок.

Веде мужик бика: попадається йому назустріч ще купець.

- Мужик, продай бика!

- Прошу, пан купець.

Сторгувалися, і цей дав задатку,

Жили-Минулого старий з бабою, і було у них два сини. Одного кликали Фома, а іншого Ярема. А прізвиська були у них Недосправ і Переділ. Відправить батько Фому теляті сіна вкосити охапочку, той литовку бере і йде на луг. Вибере траву погуще й нашарує... цілу жменя. Коли повернеться, батько його вилає й відправить Ярему. Той теж литовку забирає,

Був пан, жив не бідно: був у нього син — до вчення дуже здатний. Ось і трапилося цьому панові занедужати, простудитися на полюванні. Та вмер він. Залишилася бариня одна, стала вона проживати накопичене добро, нарешті дожилася до того, що не стало у будинку кірки хліба, а отут, на горі - те, шкода й хлопчика

Жив-Був цар. У царя не було білого дня (сонця), і білої луні, і частих зірок, і глухий півночі. Посилав він думших сенаторів за народом. Народу багато зійшлося. Подавав цар по чарі й по дві й запитував: « Добродії думшие, і сенатори, і простонародие! Не чи знаєте,

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар. У нього було три сини: Єгор Хоробрий, Федір Важливий да Іван-царевич. Єгор Хоробрий виріс до віку, задумав наречену шукати. Поїхало біле світло дивитися. Їхав-Їхав, до лісу Доїхав. У тому лісі стара хатинка, берестом покрита, Дубом підперта. Постукав царевич у хатинку. Впустила його у хатинку стара бабуся. А світлиця у хатинці оксамитом прибрана,

Жив-Був Иленька з Уленькой. Поїхав Иленька у гості до тітки. Почастувала тітка гостя й запитує його: «Тому ти не привіз Уленьку?» — «Удома нікому», - відповідає Иленька. Поїхав Иленька додому, а тітка послала з ним пирогів — гостинці Уленьке.

Приїхав Иленька