Жив вдовий селянин, було у нього три сини, і всі були одружені. Усе було гарне, так одне негаразд: невістки між собою жили недружно, постійно лаялися, а усе через те, що кожна з них прагла большухой бути. Усі були справні, і кожна з них могла бути большухой.
Знудили старому перекори невісток; одного разу він призвав синів і говорить їм:
- У невісток щодня суперечки, дим коромислом. Треба це прикінчити. Я надумав задати їм загадку; яка відгадає, та нехай і большухой буде. Тільки щоб після цього вуж суперечки не було; якщо вони будуть згодні, те та й край.
Призвали невісток, і ті на це погодилися.
Пізно ввечері старий і говорить невісткам:
- Ви погодилися відгадати загадку, отож на цілу ніч вам загадка, відгадайте: «Що далі чутно?» Завтра рано запитаю у вас, і яка відгадає, та й буде большухой.
Ранком старий покликав синів з невістками й запитує у старшої:
- Що, чи відгадала?
- Півня голос, коли він навесні співає на зорі, далі всього чутно.
- Так, півня далеко чутно, — говорить старий. - Ну, а ти? - запитує він у середньої.
- Коли навесні собака гавкає на зорі, те набагато далі півня чутно.
- Так, - говорить старий, - мабуть, собаку й далі чутно. Ну, а ти що скажеш, менша невістка?
- Хліб так сіль далі всього чутно.
- Так, - говорить старий, - хліб так сіль за тисячі верст чутно! Будь же ти большухой.