Жив-Був старий з бабою. Є у них було нема чого. Ось старий і здумав: « Посіємо - До, баба, на лазні ріпки!» Ось вони й посіяли ріпки
Виросла ріпка. Скоро позначається казка, так не швидко справа робиться. Старий сходив по ріпку, і з'їли цю ріпку. «Ну, тепер, баба, ти мабуть — я ходив!»
А баба-те була худа, худа, хвора: «Не залізти, - говорить, - мені старий!» — «Ну, сідай у мішок, я тебе підніму». Ось баба й села. Підняв її старий так так сяк на лазню-т». Нарізала вона ріпки та й говорить: «Ну, старий, тожно мене спущай!»
Старий посадив її у мішок та й почав спущать. Спущал її та й упустив. Ось він упустив її, спустився з лазні - те, подивився у мішок - від, а баба-та й душеньку віддала, до смерті вбилася.
Ось старий і давай вити: жалко теж бабу-те! Біжить зайчик та й говорить: «Ой ти, старий, не баско виєш! Найми мене!» — «Наймися, заюшко! Наймися, батюшко!» Заєць і ну боботать над баб-те.
Біжить лисичка: «Ой ти, заєць, не баско співай! Найми мене, дідок: я майстриня вити-те!» — «Наймися, кумонька! Наймися, голубонька!» Ось вона й завила: « На жаль, на жаль, на жаль!..» Тільки і є, більше нічого у неї не народиться.
Біжить вовк: «Дідок, найми мене вити-те! Що вони навоют!» «Наймися, наймися, волкушко: я ріпкою віддам!» Вовк і почал вити. « Та-Та-Та!» — заревів. Собаки-Те у селі учуяли й загавкали. Люди-Те набігли з кийками — бити вовка.
Ось вовк схопив бабу на спину та й ну по доріжці — потяг у ліс!
Ось тобі й усе скінчилося, вирішилося.