Здумав гриб, розгадав боровик; під дубочком сидючи, на всі гриби глядючи, став наказувати: «Приходите ви, білявки, до мене на війну». Отказалися білявки: «Ми грибовие дворянки, не йдемо на війну». - «Приходите, рижики, до мене на війну». «Відмовилися рижики: «Ми багаті мужики, неповинні на війну йти». - «Приходите ви, волнушки, до мене

У славному місті у Києву у царя у Володимира збиралися князі й бояри й сабономогучие богатирі на почестний бенкет. Возговорил Владимир-Цар таке слово: «Гой есте, мій хлопці! Собирайтеся, сокопляйтеся за єдиний стіл». Собиралися за єдиний стіл, вполсита наедалися, вполпитья напивалися, і возговорил Владимир-Цар: «Хто б послужив мені службу велику: з'їздив за тридев'ять земель, у тридесяте

Жив-Був старий з бабою. У них була одна дочка. Вони остарели, батько занедужав і помер. Помер, вони пішли з матір'ю ховати. Ідуть із похорону, попадається дідок назустріч: «Дівчина, - говорить, — у тебе сьогодні горі, завтра вдвічі».

Прийшла

Жив-Був купець багатий, умер, залишався у нього син Іван Бессчастний; пропив він, промотав усе багатство й пішов шукати роботи. Ходить він по торгу, собою-те видний; у той час червона дівчина, дочка купецкая, сиділа під віконечком, вишивала килим різними шовками. Побачила

Прийшов солдатів з походу на квартиру й говорить господарці:

- Здраствуй, божа бабуся! Дай-но мені чого-небудь поїсти.

А баба у відповідь:

- Ось там на гвоздике повісь!

- Аль ти зовсім глуха, що не чуєш?

- Де бажаєш, там і заночуєш!

- Ах ти стара

Живав-Бував Микулка злодій. Почув про нього пан, що Микулка хоч що — так украде; призиває його й говорить: «Укради з-під мене з баринею пуховик; коли украдеш — сто рублів, не украдеш — сто батогів». - «Іде!» відповідає Микулка. «Коли ж красти прийдеш?» — «Нині вночі». - «Добре!»

Пан ліг спати

У деякому царстві жив-був купець. Дванадцять років жив він у шлюбі й прижив тільки одну дочку, Василису Прекрасну. Коли мати померла, дівчинці було вісім років. Умираючи, купчиха призвала до себе дочку, вийняла з-під ковдри ляльку, віддала їй і сказала: «Слухай, Василисушка! Помни й виконай останні мої слова. Я вмираю й разом з батьківським благословенням залишаю

Був собі дід так баба, у них було три сини: два розумні, а третій дурень. Перших баба любила, чисто одягала; а останній зазавжди був одягнений зле — у чорній сорочці ходив. Послишали вони, що прийшла від царя папір: «хто скорчить такий корабель, щоб міг літати,

Ось жив старий так баба, і у них не було хліба шматка поись. Вона говорить старому: «Побери, - говорить, - у суседа (сусед багатий), побери, - говорить, - корів череда у багатого мужика, замкни, - говорить, - у свою пожню й затикни колокбли». Там і стали корів тих шукати

У баби було два сини. Обоє солдати. Мати й запитує: «Діти, а що це таке війна?» А вони говорять: «Тобі справи немає!» (А із французом тоді билися, так, так, дорогі мої! Та бабі вони ніколи не говорили про війну. Та тоді миколаївським солдатам землі не давали. Вони жебрали; їх дарували добре, жалували.)

Приходить солдатів миколаївський: «Здраствуй, бабуся!»-