Жили-Минулого старий з бабою, і було у них два сини. Одного кликали Фома, а іншого Ярема. А прізвиська були у них Недосправ і Переділ. Відправить батько Фому теляті сіна вкосити охапочку, той литовку бере і йде на луг. Вибере траву погуще й нашарує... цілу жменя. Коли повернеться, батько його вилає й відправить Ярему. Той теж литовку забирає, на луг іде. Та косить, і косить — ледве не весь луг викосить. Не дай боже дощ! Чекають його, чекають — немає! Батько побіжить, Ярема вже вивалив цілу смугу! Наберуть у'язку, притащут телку а решта сіно пропаде. Або матері треба суп заправити. Пошле вона Фому нарвати кропу так бурякового аркуша. А він піде й притягне перинка кропу так листик буряка. Ярему відправить, той увесь кріп, увесь буряк висмикне, згребе у оберемок і пре матері. Грішили старі із цими помощничками, грішили й розв'язали їх спровадити мандрувати. Мол, нехай по білому світлі походять — розуму поднаберутся. Говорять синам: «Валите, хлопці, постранствуйте по білому світлі, може, вас добрі люди розуму-розуму навчать!»
Наклала мати їм сухарів у сумки й відправила. Благословила, як це було заведено. Відправилися Фома да Ярема, горячи їм мало. Ідуть, хліб жують, водичкою захлебивают. Тиждень ідуть, іншу... Ось раз прокидаються, прагли поїсти — сумки-те у них прості! Що робити? Раптом чують: дзвін ударив. Село, стало бути, близько. Побігли на дзенькіт дзвона.
Прийшли у село. Церква там, близько церкви піп живе. Брати підійшли до віконця й дивляться. Піп з попадею чай із кренделями п'ють. А вони голодні, як собаки! Піп їх побачив: «А, убогість! У батраки прийшли найматися?» — «Ага, у батраки».- « Як вас кликати-те?» —. «Недосправ і Переділ».- «Ну, заходите, тільки грошей я вам платити не буду, за харчі будете працювати».- «Добре».
Піп задоволений, що ж — дарових працівників знайшов! Ось збирається піп на церковну службу з попадею, а працівникам дає завдання: «Ти, Переділ, увесь посуд піском відчисти, потім вимий гарненько рами й скла. А ти, - Недосправі карає, - витягай на вулицю з будинку постелі, скрині — усе розвішуй, щоб гарненько просохнуло. Геть який день розігрався!»
Піп з попадею у церкву пішли. Піп почав службу служити, сам у вікно поглядає, думає: «Ось гарний День — усі як їсти просохне!»
А брати узялися за діло. Недосправ увесь одяг, усі постелі витягся у двір і давай ляскати, трясти, розвішувати. А Переділ посуд пре. Так розійшовся, що всі тази, каструлі до дір прошоркал — усе світить наскрізь!
Потім рами вимив, скла вимив, теж ледве не до дір. Що ж ще робити? Рами повитаскивал, скла теж повитаскивал. Рами розібрав на частині й склав у стіни. А Недосправ не квапиться, розвішує усе. Раптом нізвідки хмару нанесло — дощик полив. Піп побачив у віконце, заревів: «Варта!- Та із церкви бігцем.- Варта! Усе добро моє пропаде! Усе перемочить!» Народ слідом біжить... Ось прибігли. Дивиться піп — усі як їсти втопило! На матрацах цілі озера коштують! Ревіння піднялося! Попадя кинулася посуд дивитися, схопила таз і прагла хлопців їм побити. Дивиться, а дно-те — одні діри, як решето.
Брати від гріха подалі змоталися під шумок.
Ось ідуть, ідуть. На третій день прийшли у село, підійшли до багатого будинку. Хазяїн запитує братів: «Що, убогість, у батраки?» — «У батраки».- «Яку ж плату просите?» — «Годували б — ось і плата вся нам». Багатій задоволений — дарових працівників знайшов. «Добро, - говорить, - одержуйте роботу». Дав Переділу сокиру, пилку, велів дрова пиляти так колоти. Недосправі дістав цебро фарби й кисть, велів дах красити, дах у нього була залізом крита. Карає: «Я с дружиною поїду у поле, а ти до вечора дах пофарбуй, так дивися, фарби багато не витрачай! Крапельки не роняй даремно. Щоб вистачило фарби на дах!»
Та виїхав у поле.
Брати зайнялися справою. Один пиляє, коле, у стіс складає. Швидко всі дрова испилил, переколов, у стіс уклав. Думає: «Що ж ще робити?» Поруч стройовий ліс лежав. Він давай і його пиляти, хльостати...
А другий брат, Недосправ, пофарбував одну сторону даху й забув, що друга сторона є. Став по куту злазити, а отут вітер — цебро з фарбою випало з рук і на землю. Фарба вилилася вся. Отут свині хазяйські рилися. Підійшли до калюжі фарби й давай у ній кататися. Були білі — сталі зелені! Та ось хазяїн їде з поля. Під'їжджає до будинку з фарбованої сторони. « Про - Про, работничков-те я яких добрих знайшов!» Раптом свині біжать назустріч, зелені: «Це хто ж свиней-те догадався пофарбувати, який хазяїн?» А придивився — це ж його свині! Додому глянув — тільки полкриши пофарбоване! Та стройовий ліс на дрова пішов! Давай ганяти цих работничков! Ледве втекли.
Ось утекли вони від мужика-багатія, ідуть по дорозі. Ніч їх пристигла. Бачать — хатинка коштує, скотарня, сінник. Брати бояться стукати. Залізли у копицю сіна й заснули.
А у цій хаті жила бабуся. Ранком вона встала, вийшла у двір і бачить, що у копиці сіна два молодці сплять. Повернулася додому й давай пиріжки куховарити, щоб нагодувати їх. Хлопці встали. Бабуся їм: «Ну що ж, гості, раз прийшли, заходите у хату».
Вони зайшли у хату. Там уже самовар шумить, пиріжки готові. «Ну, давайте мийтеся так за стіл сідаєте». Вони помилися, сіли за стіл і давай пиріжки уминати. Вона їм не встигає підкладати. Усе-таки наїлися. Бабуся запитує: « По якому ви справі?» — «Так ось, бабуся, шукаємо, хто б нас розуму-розуму навчив, а то кличуть нас тільки Переділом і Недосправою, а рідні імена ми вуж самі майже забули».
Після сніданку бабуся відправляє Переділу зерно молоти на жерновах. Ручні жернова були. Іншому дає вудки: «Іди, хлопчик, на річку й лови рибу. Ми до тебе юшку їсти прийдемо».
Переділ побрав мішок пшениці, відніс до жерновам та й висипав увесь мішок відразу. Узявся крутити — жернова не промаливают, зерно летить. Він пішов до бабусі: «Що таке, бабка, млин у тебе заледащіла, не меле!» Та прийшла, подивилася: «Так адже не так треба молоти! Треба жменькою підсипати — ось і буде тобі мучка!» — «Багато молоти?» — «Так куди багато? Решето намели, і вистачить нам на млинці».
Хлопець узявся молоти — пішла справа. Намолов. «Ну, тепер підемо до того, - баба говорить.- Юшку є. До брата твоєму».
Пішли. А Недосправ вудки закинув і забув про них. Риба попалася більша, вудки під кущі потягла. Він — нуль уваги, давай камишинки рвати й сопілочки з них майструвати. Усі руки порізав очеретом так осокою, а сопілочку не зробив. Отут приходять баба й Переділ. « Про - Про! Дивись-но, що у тебе деется! Діставай-но вудки». Він поліз дістав. «Наживляй так закидай знову».
Він закинув. Ось клюнуло! Піймав рибину. Потім ще, ще. Скоро на юшку накидав. Почистили рибу, давай юшку у казанку варити. Наварили юшки, наїлися. Бабуся говорить: «Ось так і робіть: спочатку обміркуйте, потім роботу виконуйте».
Та з тих пір усі добре пішло у хлопців. Стали знову їх
Кликати Фомою да Яремою.