Був пан, жив не бідно: був у нього син — до вчення дуже здатний. Ось і трапилося цьому панові занедужати, простудитися на полюванні. Та вмер він. Залишилася бариня одна, стала вона проживати накопичене добро, нарешті дожилася до того, що не стало у будинку кірки хліба, а отут, на горі - те, шкода й хлопчика — боляче добре вуж він той-те-вчи_-те. Ось і побрало її отчаянье, і у горі й у нестатку закричала вона як-ось: «Господи, здається, і сина рідного краще б віддала тому, хто б мені грошей дістав».
Ось почекавши трохи часу, хоч на інший день, чи що, приходить до неї якась людина, одягнена чисто, і говорить: «Ви, бариня, потребуєте грошей, я можу вам дістати скільки завгодно, дайте тільки мені сина вашого, та й то не зараз — нехай до 25 років буде ваш, а потім мій».
Подумала, подумала бариня та й дала йому розписку. Боляче вуж побрала її той-те-нестаток-те. А залишилося у неї після пана тільки й добра-те всього одна скриня. Ось після того, як пішла людей з розпискою, і надумала вона піти пошукати у скрині: не чи найдеться там чого ще продати, щоб не померти з голоду. Відкрила й бачить — уся скриня повна золота! Ось обрадувалася бариня, перехрестилася, побрала грошей і пішла — купила хліба, самовар, чаю, цукру, і як повернувся син з училища, то навіть здивувався й запитує: «Звідки це ти, матінка, усе побрала?» — «А це я, синок, після батька твого ще знайшла у скрині грошей: видне, бог послав на наш нестаток». Син їй повірив.
Стали вони жити так поживати. Син повчився, став далі вчитися й усе вчиться добре. Стало йому підходити під двадцять років. Стало матері його шкода, стала вона замислюватися, а іншим часом тайкома від сина й плакати гіркими сльозами. Однак син став її у тому зауважувати й приступився до неї: «Скажи так скажи, про що плачеш!» Спочатку вона сказала йому, що: « Тужу за твоїм панотцем». Ну, однак, він її у тому розговорив: що, мов, тужити, його вже не відвертаєш. А усе бачить, що вона тужить; ось він у неї й випитав, і зізналася вона йому, що продала його нечистому й дала у тому розписку. «Ну, добре, матінка, спасибі, що сказала, ще є час мені про це подумати, як позбутися. Робити нема чого, треба буде, видне, мені з тобою попрощатися так запитати про той у добрих людей. Отож що, поки я буду у відсутності, ти Усе-таки лад хоч на ці гроші величезний гарний кам'яний будинок, хоч не Даром гроші пролежать. А тепер вибачай!»
Та пішов він спочатку до священика висповідатися й причаститися й сказав йому на дусі про свою справу. Подумав про це священик, нічого не міг йому сказати. Послав до преосвященного. Прийшов туди, подумав преосвященний і говорить: «Ну, слухай — я сам тобі у цій справі не можу допомогти, а ступай ти — у такому-те місці у дрімучому лісі живе-рятується старець, прийдеш і проси у нього допомоги».
Та розповів йому стежку, по якій туди потрапити до старця.
Чи Довго, чи коротко, дійшов він до старця. Бачить, коштує у дрімучому лісі древесиная хатина стара-стара, і вся мохами обростила. Він до неї, штовхнувся у двері — замкнене. Та чує голос: «Хто отут?» — «А ось я до тебе, праведний старець».- «Ну, скажи Иисусову молитву, тоді й увійди». Хлопець сказав і ввійшов. «Ну, навіщо ти до мене, ось вуж тридцять років живу я тут, ніхто ще до мене не захаживал». Той розповів йому про свою справу. Подумав старець. «Ну, - говорить, - є тут, ось у такому-те місці, у сатани кум, і набридло вуж йому у нечистого у кумах бути, радий би позбутися, а не знає як. Ступай до нього й скажи йому, що якщо виманить у сатани розписку, те й сам урятується за те». Перехрестив його старець і покарав: «Сатана, напевно, скоро довідається, якщо ви у нього записку стягнете й до мене побіжите; якщо небагато не встигнете добігти, киньте мені цю паличку, я й відчиню відразу дверей».
Та дав із собою паличку.
Пішов хлопець із паличкою у зазначене місце. чи Довго, чи коротко йшов, прийшов на галявину — бачить, коштує величезний кам'яний будинок, такий, що боязно до нього й доступитися, а від нього кришталевий міст іде. Робити, однак, нема чого, пішов; увійшов у нижній поверх — немає нікого, піднявся вище й знайшов, нарешті, і самого кума.
Коли ввійшов хлопець, праг перехреститися, але той не велів: « У нас не хрестяться!» Довідався кум, у чому справу, не встигнув ще нічого сказати, як уже чутно, чорти по кришталевому мості скакають, тільки пазурі брякають, залізну борону везуть. «Сатана, - говорять, - велів тобі у гості їхати». - « Ні, скажіть кумові, що я нездоровий, увесь раз неможился. Буду завтра, як не поправлюся чи». Поскакали чорти.
Та став сатанинин кум думати, як би йому виманити у сатани розписку. Думав-Думав, нічого не міг придумати. На інший день до вечора абияк надумався. А хлопцю теж захотілося пекло подивитися. Попросився він про це у кума, той і говорить: «Ну, добре, прошу; ось, - говорить, - я зроблю тебе, хлопець, цигарницею й поберу із собою у пекло, а ти помни, як сатана буде цигарки брати, так уже не дихай».
Ось увечері знову прискакали чорти: «Сатана тебе у гості кличе». - «Ох, боляче вуж я нездоровий, ну, добре, сьогодні вже поїду».
Побрав із собою цигарницю, сіл на борону, і поскакали чорти прямо у пекло, а пекло-те був від кумова будинку за триста верст.
Зустрічає його у входу сам сатана. «Ну, що, кум, як живеш-можеш, пройшло чи у тебе нездоров'я?» — «Так погано щось усі, кум, можеться».- «А я без тебе вуж третє цебро вина допиваю. Ну, входь, входь! Агов, ви! - чортам говорить, - горілки сюди дати!»
Притягли чорти горілки, поставили чарки на стіл, кожна по напівштофові. Кум попросив собі поменше — мов, через хворобу таку мені не змогти випити. Ось сатана пив-пив, курив-курив і сп'янів. Та бачить, що кум щось усе замислюється: «Ну, що ж ти, кум, у мене не весел?» — «Так ось прийшов до мене вчора хлопець, просить він мене у тебе попросити, не чи відстрочиш ти йому на п'ять років по розписці, по якій продала його вам мати, бариня, стільке-то років тому».- «Так яка така розписка, я щось не пам'ятаю. Агов ви, чорти!» Та сатана затрубив у трубу. Збіглися чорти — сила-силенна. «Шукайте баринину розписку!»
Утекли усе по своїх місцях, шукали-шукали — ні, не перебуває! Знову він послав їх шукати — знову втекли, не знайшли нічого. «Ну, робити нема чого, більше нікому у цій справі знати, як моєму писареві. Приведіть-но його». А у нього був писар — кривий такий, одноокий, і, знати, чуяв він, що за нього візьмуться, усі за іншими ховався.
Ось привели його. Велів сатана йому подати розписку. Той говорить: «Немає у мене». Велів він його хльостати залізними прутами. «Немає й немає!» — «А нуті-но, тягнете його на кумову ліжко!» Як тільки сказав це сатана, так і ис лякався одноокий писар і віддав розписку. «Ну, на тобі, кум, розписку, дай хлопцю у ній розписатися, це ще навіть краще, чим бариня-те за нього розписала. Так що тобі рівно не по собі, ха-ха-ха!» — «Так ось що, кум, що це у тебе за ліжко така, що й твій одноокий злякався? Покажи, будь ласка».- « Га-Га-Га, ну-ну, подивися!»
Ось пішли вони у іншу кімнату й тільки відчинили її — від неї такий жар пихнув, що жарче не можна й представити! «Ось отут, - говорить, - і ліжко, ха-ха-ха!»
Ось затряслися піджилки-те у сатанинина кума, попрощався він із сатаною й скоріше до себе додому. Сіл на борону, жваво чорти поскакали, тільки пазурі брякають. На півдорозі згадав, що зі страху цигарницю-те на столі забув. Робити нема чого, отпрягся один чорт, побіг у пекло за цигарницею, притяг кумові, поскакали далі. Приїхали додому. Чорти назад у пекло поскакали, а сатанинин кум негайно звернув цигарницю знову у хлопця. Побрали вони паличку, дану йому старцем, і побігли як можна скоріше до нього у дрімучий ліс.
Тим часом чорти побачили, що вони біжать до старця, і прямо біжать до сатани, а він ще усе п'є вино. Як сказали йому, зараз же сіл він на борону й поїхав стрімголов доганяти кума. Доки їхали по кришталевому мості до кумова будинку, хоч і втомлені чорти, а усе ще не боляче важко було везти, а ну як стали по землі-те боронити, то дісталося бідним чортам, так потише й поїхали.
Тим часом добігли кум із хлопцем до старця, кинули паличку, старець зараз же відчинив їм двері. Ледь встигнули підхопитися, а й сатана вуж отут, трохи не схопив кума, однак той вирвався.
Зараз же старець побрав у кума розписку, спалив її й пепе-лок розвіяв по св-хатинці. Потім перехрестив їх обох, надяг на них по хрестикові й говорить: «Ну, тепер не бійтеся, не торкне вас нечистий дух, ступайте собі з богом».