Ось жив старий так баба, і у них не було хліба шматка поись. Вона говорить старому: «Побери, - говорить, - у суседа (сусед багатий), побери, - говорить, - корів череда у багатого мужика, замкни, - говорить, - у свою пожню й затикни колокбли». Там і стали корів тих шукати й знайти не можуть. Та вона приходить до цього суседу. «А що, - говорить, - батюшко, не чи можу я у цей вечір твоїх корів відвернути?» Ну й він говорить: «Коли, - говорить, — твоя сила буде, чим можу, тем і поплачу, - говорить, - тобі, тільки корів відвертай назад». Та вона зараз приходить додому, увечері підряд і веліла старому: «Жени, - говорить, - старий, корів додому». Та пригнав старий корів. Ну й сусед їй приносить на інший день пуд борошна. Та там знову, як вони у бідності жили й знову нестаток прийшов, і вони знову у іншого суседа так зробили, і так вони прогодувалися літо на цих хватанциях.
Та потім дійшла справа це до государя, - пропав самоцвітний камінь, - що є едака чарівниця, що може отгонуть, хто цей камінь відніс. Та приїжджають оттуль за нею два лакеї: одного кликали Черевом, а іншого Хребтом. Та вони, ці лакеї, камінь украли й говорять промежду собою: «Коли вона може оттонуть, що це ми побрали, то кладемо, - говорить, - курячі яйця у сани; так коли вона може отгонутц що ми побрали, то може отгонуть, що у нас яйця покладені у сани, як її повеземо». Поклали у сани яйця курячі, вона без старого не поезжает, треба старого побрати із собою. Вона — перепала вона, ска: « Без старого не поїду; він теж знає». Ну, вони приходять на сарай, зібралися, котомчанки склали, ну, вона приходить та й сідає: «Сісти мені було, - ска, - як курка на яйця». Один одного так і штовхнув: «Ось лиходійка! Зараз довідалася!»
Та вони сіли, їх і повезли туди. Вони їх і привезли туди, і вона просить кімнату особу зі старим. Та вони приїхали тудикова, у особу кімнату поклали їх, він (старий) і говорить бабі: «Ой, - ска, - ворона, залетіла у високі хороми, щось нам буде?» Вона й говорить старому: «Старий, що буде черево, те й хребту». А лакей чує, і він приходить до іншого: «Віддати надоть нам, отгонула зараз лиходійка, віддати треба». Ну, вони побрали й принесли їй цей камінь так сто рублів гроші, і їй говорять: «Не говори на нас, що він у нас зберігався». Та вона, як камінь у руки потрапив, старому ска: «Та поживемо ми топерь, - ска, - на цім місці».
Ну й у утри запитує государ: «Що, ужо ль ти ворожила?» — «Ворожила, - говорить, - панотець, і отгонула, де твій камінь є: у Москву віднесений, а я, - говорить, - дістану його через тиждень оттуль».
Через тиждень камінь вона й показала йому. Він їй: «Ну, що ж, - говорить, - бабуся, чи тут ти бажаєш аль у свою сторону їдеш назад?» Вона ска: «Батюшко, де мене побрав, назад відвези мене, - говорить, - уже».
Їхній государ до смерті хлібом нагородив обох.