Жив-Був купець багатий, умер, залишався у нього син Іван Бессчастний; пропив він, промотав усе багатство й пішов шукати роботи. Ходить він по торгу, собою-те видний; у той час червона дівчина, дочка купецкая, сиділа під віконечком, вишивала килим різними шовками. Побачила вона купецкого сина... Полюбився їй купецкий син. «Пусти мене, — говорить матері, — за нього заміж». Баба й чути було не прагла, так поговорила зі старим: «Може бути, дружиниим щастям і він буде щасливий, а дочка наша у сорочці народилася!» Побрали її та й віддали — перевінчали. Дружина купила папери, вишила килим і послала чоловіка продавати: «Віддавай килим за сто рублів, а зустрінеться гарна людина — за добре слово поступися».
Зустрівся йому дідок, став килим торгувати: сторгував за сто рублів, виймає гроші й говорить: «Що прагнеш — гроші або добре слово?» Купецкий син подумав-подумав: дружина недарма карала... «Кажи, — говорить, — добре слово; на килим!» — «Раніше смерті нічого не бійся!» — сказав старий, сам побрав килим і пішов. Приходить купецкий син додому, розповів усе господарці; господарка мовила йому спасибі, купила шовку, вишила новий килим і знову посилає чоловіка продавати: «Віддавай килим за п'ятсот рублів, а зустрінеться гарна людина — за добре слово поступися». Виходить купецкий син на торг; попадається йому той же дідок, сторгував килим за п'ятсот рублів, став гроші виймати й говорить купецкому синові: «А прагнеш — я тобі добре слово скажу?» — «На килим; говори добре слово». - «Розбуди, справа розбери, голови не симаючи!» — сказав старий, побрав килим і пішов. Відвертав купецкий син додому, розповів усе господарці — та ні слова.
Ось дядьки купецкого сина собралися за море їхати, торг торгувати; купецкий син зібрав абияк один корабель, попрощався на постелі із дружиною, та й поїхав з ними. Їдуть вони по морю; раптом виходить із моря морський обапіл. «Давай нам, — говорить обапіл купцям, — російської людину на долю — справа розібрати; я його назад знову відвертаю». Дядьки думали, думали, і прийшли до племінника з уклоном, щоб він ішов у море. Той згадав слово старого: раніше смерті нічого не бійся, і пішов з обаполом у море. Там Доля розбирає, що дорожче: золото, срібло або мідь? «Розбереш ти ця справа, — говорить Доля купецкому синові, — нагороджу тебе». - «Прошу, — відповідає він, — мідь дорожче всього: без міді при розрахунках обійтися не можна; у ній і копійка, і грошик, і полушки, з
Її й рубль набрати можна; а зі срібла й золота не відкусиш». - «Правда твоя! - говорить Доля. - Ступай на свій корабель». Виводить обапіл його на корабель, а той корабель повнісіньким каменьем самоцвітним.
Дядьки вже далеко виїхали, так купецкий син наздогнав їх і заспорив з ними, чий товар краще. Ті йому говорять: « У тебе, племянничек, один кораблишко, а у нас сто кораблів». Сперечалися-Сперечалися, осерчали й пішли на нього паную скаржитися. Цар спершу праг просто без суду повісити купецкого сина: не ганьби, мов, дядьків! так після велів товари на лосмотр принесть. Дядьки принесли тканини золоті, шовкові... Цар так і задивився. «Показуй свої!» — говорить він купецкому синові. «Накажи, государ, закрити вікна; я свої товари вночі показую». Цар наказав закрити вікна; той вийняв з кишені камушек — так усі й освітило! «Твій краще товар, купецкий син! Побери собі за те дядини кораблі».
Він забрал собі дядини кораблі, торгував рівно двадцять років, наторгував багато всякого добра й з більшим, незліченним багатством ворочається додому. Входить у свій будинок і бачить: господарка його лежить на постелі із двома молодцями. Закипіло у нього запопадливе, вийняв шаблю вострую. «Зарубаю, — думає, — друзів дружиниих!» Та згадав добре слово старого: розбуди, справа розбери, голови не симаючи! Розбудив свою господарку, а та підхопилася й ну штовхати молодців! «Дитинки, — говорить, — ваш панотець приїхав». Отут і довідався купецкий син, що дружина без нього народила йому двойчат.