У славному місті у Києву у царя у Володимира збиралися князі й бояри й сабономогучие богатирі на почестний бенкет. Возговорил Владимир-Цар таке слово: «Гой есте, мій хлопці! Собирайтеся, сокопляйтеся за єдиний стіл». Собиралися за єдиний стіл, вполсита наедалися, вполпитья напивалися, і возговорил Владимир-Цар: «Хто б послужив мені службу велику: з'їздив за тридев'ять земель, у тридесяте царство, до самого салтану турецькому — повести у нього коня златогривого, вишничка багряного (?), убити кота-бахаря, самому салтану турецькому у очі наплювати?» Вибирався добрий молодець Ілля Муромець, син Іванович. У царя у Володимира була дочка кохана; возговорит вона таке слово: «Гой еси, мій панотець, Владимир-Цар! Хоша похваляється Ілля Муромець, син Іванович, не послужити йому цієї служби! Розпусти, панотець, почестний бенкет; мабуть шукати по своєму граду по царьових шинкам млада Балдака, сина Борисьевича, від роду семирічного».
Та послухав цар своєї дочки, пішов шукати млада Балдака, сина Борисьевича, і знайшов у шинку — спить під лавкою. Тикнув його носком Владимир-Цар; від того Балдак скочил від сну, як ні у чому не бував. «Гой еси, Владимир-Цар! До чого мене вимагаєш?» На те відповідав йому Владимир-Цар: «Прошу тебе на почестний бенкет». - «Не гідний я на почестний бенкет іти; у шинках я запиваюся, під ногами валяюся». Возговорит йому Владимир-Цар таке слово: «Коли на бенкет кличу, треба йти; є до тебе нестаток великий». Та посилає його молодий Балдак, син Борисьевич, із шинку дорогою назад у горища царські, а я-де скоро за тобою буду.
Залишався Балдак один у шинку, похмелявся отут зеленим вином, скільки було потрібно, і пішов до царя Володимиру у горища бездокладочно; хрест кладе він по-писаному, уклін веде по-вченому; поклоняється на всі сторони, самому цареві у особину: «Здраствуй, Владимир-Цар! На що мене вимагав?» Відповідає йому Владимир-Цар: «Гой еси, молодий Балдак, син Борисьевич! Послужи мені службу велику: сходь за тридев'ять земель, у тридесяте царство, до салтану турецькому; поведи у нього коня златогривого, вишничка багряного, убий кота-бахаря, самому салтану турецькому у очі наплюй. Бери із собою народу-сили скільки потрібне; бери золотої скарбниці скільки хочеться!» Та возговорит молодий Балдак, син Борисьевич: «Уж ти гой еси, Владимир-Цар! Дай мені сили тільки двадцять дев'ять парубків, а сам я тридцятий буду».
Скоро казка позначається, так не швидко справа робиться; відправлявся молодий Балдак, син Борисьевич, у шлях у доріжку до салтану турецькому; пристосувався приїхати у саму північ. Увійшов на салтанський двір, повів зі стайні коня златогривого, вишничка багряного, схопив кота-бахаря, розірвав його надвоє, самому салтану ока заплював. А був у салтана турецького улюблений сад — на три версти; усякі древа у саду понасаджені, усякі квіти зроблені. Молодий Балдак, син Борисьевич, наказав своїм товаришам, двадцяти дев'яти молодцям, увесь сад повалити-вирубати, а сам дістав вогнику, так тем вогнем випалив усі начисто, так поставив тридцять білих тонких полотняних наметів.
Зранку ранешенько прокидається від сну турецький салтан; був у нього перший погляд на свій на улюблений сад, і як скоро глянув — бачить, що усе дерева порубані, повижжени, а коштують у саду тридцять білих полотняних наметів. «Хто такий наїхав до мене, — думає він про себе, — чи цар царевич, або король королевич, або сабономогучий богатир?» Закричав отут салтан голосним голосом своєму улюбленому паші турецькому, призиває до себе його й возговорит таке слово: «Неблагополучно у царстві моєму! Чекав я російського винуватця — млада Балдака, сина Борисьевича; а тепер наїхав на мене... чи цар царевич, або король королевич, або сабономогучий богатир? - того не відаю, і як сведать — не придумаю».
На той рада виходить салтана турецького більша дочка й говорить своєму батькові: « Про що ви радите, а довідатися не можете? Ох ти, панотець турецький салтан! Дай-но мені своє благословення так накажи вибрати у всьому царстві двадцять дев'ять дівиць, щоб краще їх по вроді не було! Я сама будуть тридцята, я піду у ті намети полотняні ніч ночувати й відкрию вам винного». Та на те батько погодився, і пішла вона до тем наметам із двадцятьма дев'ятьма дівицями: краще їх по вроді у всьому царстві не було. Виходив до неї молодий Балдак, син Борисьевич, побрав її за білі руки й крикнув своїм голосним голосом: «Агов ви, молодці-товариші! Ви беріть червоних дівиць по руках, ведіть їх по своїх наметах і що знаєте — те й робіть!» Переспали разом єдину ніч; ранком відвертала до салтану турецькому його більша дочка, говорить йому: «Гой еси, люб'язний панотець! Накажи з білих полотняних наметів усім тридцяти молодцям до тебе у будинок прийти; я сама вкажу винуватця».
У той година посилає салтан турецький до тем наметам свого улюбленого пашу, щоб покликав до нього, зажадав млада Балдака, сина Борисьевича, з усіма його товаришами. Вийшли з наметів тридцять парубків; усе на один лик, немов братики рідні, волосся — у волосся, голос — у голос! Та говорять послові таке слово: «Ступай назад, а ми за тобою скоро будемо!» Молодий Балдак, син Борисьевич мовив своєму хлопцям: «Немає чи на мені який значки? Оглянете всього» Та виявилося на ньому: по колін ноги у золоті, по лікоть руки у сріблі. «Вона хитра, а я разі того не розумію!» — сказав Балдак і зробив у всіх своїх товаришів таку ж значку: по колін у хлопців ноги у золоті, по лікоть руки у сріблі; велів їм надягати на руки рукавички. « Як заїдемо до салтану у будинок, без наказу мого ніхто не симай!»
Ось прийшли вони до салтану у будинок; виступає його більша дочка й довідається винуватця, млада Балдака, сина Борисьевича. Говорить їй Балдак: «Ти почім мене визнаєш — по яких доказах?» Відповідає салтанова більша дочка: « Скинь-но з ноги чобіт так з руки рукавичку: отут у мене значка покладена — по колін ноги у золоті, по лікоть руки у сріблі». - «Хіба у нас таких парубків не буває?» — і наказує молодий Балдак, син Борисьевич, своєму хлопцям: «Скидавайте усе з ноги по чоботу, з руки по рукавичці!» Яка значка у нього, така й у усіх з'явилася — у спокоях усе осяялося! А салтан турецький був добрі милослив, на те дочки своєї не поверовал: «Брешеш ти! Мені один винуватець потрібний, а тепер по-твоєму всі тридцять оказалися!» Наказав салтан турецький: «Убирайтеся всі геть!»
Після того ще більше зажурився, ще більше зазасмучувався й став знову думати, зі своїм улюбленим пашою радити, як би довідатися їм винного? На той рада виходить друга салтанова дочка й говорить салтану турецькому: «Дай мені, панотець, двадцять дев'ять дівиць; я сама буду тридцята, піду з ними до білих полотняних наметів, переночую у тих наметах єдину ніч і відкрию вам винуватця». Сказане — зроблене. Зранку кличе салтан турецький млада Балдака, сина Борисьевича, у палати до себе, а кличе його з товаришами чрез свого пашу улюбленого. Відповідає Балдак як і раніше: «Ступай назад, а ми скоро будемо!» Як скоро пішов паша, молодий Балдак закричав своїм голосним голосом: «Виходите з наметів усі мої товариші, двадцять дев'ять парубків; подивитеся, немає чи на мені який значки?» Негайно усе з наметів вискочили й доглянули у нього на голові золоті волосся. Возговорит молодий Балдак, син Борисьевич: «Вона хитра, а разі я не розумію того!» Зробив у всіх парубків, так само як у себе, золоті волосся й велів накласти шапки на буйні голови: « Як будемо у палатах у салтана турецького, без мого наказу ніхто не симай!»
Як скоро ввійшов молодий Балдак, син Борисьевич, зі своїми товариші у палати салтанські, — сказав отут салтан своєї середньої дочки: «Пізнавай, дочка люб'язна, який — винуватець?» А вона знає напевно — по тому самому, що переспала з ним єдину ніч; підходить прямо до младу Балдаку й говорить: «Ось вам винуватець!» Відповідає на те молодий Балдак, син Борисьевич: «Почім ти мене визнаєш — по яких доказах?» — «Зніми з голови своєї шапку; отут у мене значка зроблена — волосся золоті». - «А хіба у нас таких парубків не буває!» — і наказав молодий
Балдак усьому своєму хлопцям скинути шапки геть: з'явилися у них золоті волосся — у спокоях усе осяялося! Розсердився салтан на свою другу дочку: «Неправда твоя! Мені один винуватець потрібний, а по-твоєму усе виявилися!» — і наказав: « Убирайтеся-но з палат геть!»
Ще пущі зазасмучувався-зажурився салтан турецький; виходить третя, менша дочка й хулить двох старші сестер, а сама у батька напрошується: «Люб'язний мій панотець! Накажи мені вибрати двадцять дев'ять дівиць — щоб краще їх у всьому царстві не було; я сама буду тридцята й довідаюся тобі винуватця». По прошенью своєї молодшої дочки виконав салтан. Відправилася вона до тим же наметам ніч ночувати. Вискочив отут молодий Балдак, син Борисьевич, зі свого намету, бере салтанову дочка за білі руки й веде до себе; а своїм молодцям закричав голосним голосом: « Беріть-но, хлопці, червоних дівиць по руках так ведіть по своїх наметах». Переночували ту ніч, і пішли дівиці ранком додому. Посилає салтан за добрими молодцями свого улюбленого пашу. Іде посол до білих полотняних наметів, зазиває млада Балдака з товариші у палати до самого салтану турецькому. «Ступай назад, а ми за тобою скоро будемо!» Возговорит молодий Балдак, син Борисьевич, своїм товаришам: «Ну, ребятушки, дивитеся, немає чи на мені який значки?» Скрізь вигляділи, скрізь виглядали — не могли знайти. «Ах, братики, видне я тепер загинув!» — і став молодий Балдак просити, щоб послужили йому службу останню; роздавав їм по вострой шаблі й велів тримати під одежею: «А як знак подам — рубай у усі сторони!»
Як скоро прийшли вони перед салтана турецького, виступила його менша дочка, указала на млада Балдака: «Ось він, винуватець-те! Є у нього під п'ятої золота зірка». Та по тем мовленням означилася у нього під п'ятої золота зірка. Висилав салтан турецький зі своїх палат усіх двадцять дев'ять парубків; залишав одного винуватця — млада Балдака, сина Борисьевича, закричав на нього голосним, зичним голосом: « Як поберу тебе, на одну долоню посаджу так іншої прихлопну — тільки мокренько буде!» Відповідає йому молодий Балдак: «Гой еси, турецький салтан! Боялися тебе царі-царевичі, королі-королевичі й сабономогучие богатирі, а я, семирічний хлопчисько, тебе не боюся: повів у тебе коня златогривого, вишничка багряного, убив кота-бахаря, тобі, салтану, у очі наплював, а ще порубав-повижег твій улюблений сад!» Розсердився салтан більше колишнього, наказав своїм служителям, щоб поставили на площі два стовпи дубові, поперечину кленову, а на тій поперечині три петлі сготовили: першу шовкову, іншу прядив'яну, третю личаную, і сповіщав по всьому місту, щоб усі, від малого до великого, збиралися на площу дивитися, як будуть стратити російського винуватця.
Сам салтан турецький сідав у легкий візок, брав із собою улюбленого пашу й меншу дочку, що відкрила винуватця; а млада Балдака зв'язали, скували, у ніг посадили, і поїхали прямо до дубових стовпів. Ось дорогою завів молодий Балдак такі мовлення: «Стану я загадки загадувати, а ти, салтан турецький, відгадуй. Добро кінь іде, на що хвіст волочиться?» — «Не чи дурень ти? - відповідав салтан. - Кінь із хвостом і на світло народиться». Небагато проїхали, говорить знову Балдак: «Передні колеса кінь везе, а задні почто чорт несе?» — «Ось дурень! Напоготові до смерті з розуму зійшов, у словах забріхується! Майстер чотири колеса зробив — чотири й котяться». Приїхали на площу й вийшли з візка геть; побрали винного, розв'язали, розкували, повели на шибеницю.
Молодий Балдак, син Борисьевич, перехрестився, на всі сторони поклонився й возговорил голосним голосом: «Гой еси, турецький салтан! Не накажи стратити, накажи слово вимовити». - «Говори, що таке?» — « Є у мене батюшкино подареньице, матушкино благословення — гральний ріжок. Накажи мені при останньому часі пограти у нього: себе потішити й вас повеселити». - «Відіграй, відіграй при останньому часі!» Молодий Балдак заграв веселу — у всіх розум скаламутився; задивилися на нього, заслухалися, забули — навіщо приїхали; у салтана мова не ворушиться. Почули ріжок двадцять дев'ять парубків, зайшли із задніх рядів і давай вострими шаблями народ сікти. Молодий Балдак доти відіграв, поки молодці, його товариші, не посікли весь народ, поки не дійшли вони до самої шибениці.
Отут молодий Балдак, син Борисьевич, покинув відіграти й мовив салтану турецькому останнє слово: «Не чи ти дурень! Обернися-но, назад подивися: мої гусаки твою пшеницю клюють!» Салтан турецький обернувся — увесь народ побитий, на землі лежить; тільки й залишилося їх троє при шибениці: сам салтан з дочкою так улюблений паша. Молодий Балдак наказав своїм молодцям повісити салтана у петлю шовкову, улюбленого його пашу у прядив'яну, а меншу дочку у личаную. Тем справа своє покінчили й відправилися у славне місто Київ до самого царя Володимиру.