Був собі дід так баба, у них було три сини: два розумні, а третій дурень. Перших баба любила, чисто одягала; а останній зазавжди був одягнений зле — у чорній сорочці ходив. Послишали вони, що прийшла від царя папір: «хто скорчить такий корабель, щоб міг літати, за того видасть заміж царівну». Старші брати вирішилися йти пробувати щастя й попросили у старих благословення; мати спорядила їх у дорогу, надавала їм білих паляниць, різного м'ясного й фляжку пальника й випровадила у дорогу-дорогу. Побачивши те, дурень почав і собі проситися, щоб і його відпустили. Мати стала його вмовляти, щоб не ходив: «Куди тобі, дурневі; тебе вовки з'їдять!» Але дурень заладив одне: піду так піду! Баба бачить, що з ним не злагодиш, дала йому на дорогу чорних паляниць і фляжку води й випровадила з будинку.
Дурень ішов-ішов і зустрів старого. Привіталися. Старий запитує дурня: «Куди йдеш?» — «Так цар обіцяв віддати свою дочку за того, хто зробить летучий корабель». - «Хіба ти можеш зробити такий корабель?» — « Ні, не зумію!» — «Так навіщо ж ти йдеш?» — «А бог його знає!» — «Ну, якщо так, — сказав старий, — те сідай тут; відпочинемо разом і закусимо; виймай, що у тебе є у торбі». - «Так отут таке, що й показати соромно людям!» — «Нічого, виймай; що бог дав — те й поснедаем!» Дурень розв'язав торбу — і очам своїм не вірить: замість чорних паляниць лежать білі булки й різні приправи; подав старому. «Бачиш, — сказав йому старий, — як бог дурнів дарує! Хоч рідна мати тебе й не любить, а ось і ти не обділений... Давай же вип'ємо наперед пальника». У фляжці наместо води опинився пальник; випили, перекусили, і говорить старий дурневі: «Слухай же — ступай у ліс, підійди до першого дерева, перехрестися три рази й удар у дерево сокирою, а сам упади додолу ниць і чекай, поки тебе не розбудять. Тоді побачиш перед собою готовий корабель, сідай у нього й лети, куди потрібне; так по дорозі забирай до себе всякого зустрічного».
Дурень подякував старому, розпрощався з ним і пішов до лісу. Підійшов до першого дерева, зробив усі так, як йому велено: три рази перехрестився, тюкнув по дереву секирою, упав на землю ниць і заснув. Через трохи часу почав хтось будити його. Дурень прокинувся й бачить готовий корабель; не став довго думати, сіл у нього — і корабель полетів по повітрю.
Летів-Летів, глядь — лежить унизу на дорозі людей, вухом до сирої землі припав. «Здоровий, дядька!» — «Здоровий, небоже». - «Що ти робиш?» — «Слухаю, що на тому світлі робиться». - «Сідай із мною на корабель». Той не захотів відговорюватися, сіл на корабель, і полетіли вони далі. Летіли-Летіли, глядь — іде людей на одній нозі, а інша до вуха прив'язана. «Здоровий, дядька! Що ти на одній нозі скакаєш?» — «Так коли б я іншу відв'язав, так за один би крок усе світло переступило!» — «Сідай з нами!» Той сіл, і знову полетіли. Летіли-Летіли, глядь — коштує людей з рушницею, прицілюється, а у що — невідомо. «Здоровий, дядька! Куди ти мітиш? Ні одному птаха не видний». - « Як же, стану я стріляти близько! Мені б застрелити звіра або птаха верст за тисячу звідси: те по мені стрілянина!» — «Сідай же з нами!» Сіл і цей, і полетіли вони далі.
Летіли-Летіли, глядь — несе людей за спиною повне хутро хліба. «Здоровий, дядька! Куди йдеш?» — «Іду, — говорить, — добувати хліба на обід». - «Так у тебе й так повний мішок за спиною». - «Що отут! Для мене цього хліба й на один раз вкусити нема чого». - « СіДай-но з нами!» Об'їдало сіл на корабель, і полетіли далі. Летіли-Летіли, глядь — ходить людей навколо озера. «Здоровий, дядька!» Чого шукаєш?» — «Пити хочеться, так води не знайду». - «Так перед тобою ціле озеро; що ж ти не п'єш?» — «Ека! Цієї води на один ковток мені не стане». - «Так сідай з нами!» Він сіл, і знову полетіли. Летіли-Летіли, глядь — іде людей у ліс, а за плечима у'язка дров. «Здоровий, дядька! Навіщо у ліс дрова несеш?» — «Так це не прості дрова». - «А які ж?» — «Так такі: коли разбросить їх, так раптом ціле військо з'явиться». - «Сідай з нами!» Сіл він до них, і полетіли далі. Летіли-Летіли, глядь — людей несе лантух соломи. «Здоровий, дядька! Куди несеш солому?» — «У село». - «Хіба у селі-те мало соломи?» — «Так це така солома, що як не будь жарке літо, а коли розкидаєш її — так зараз холодно зробиться: сніг так мороз!» — «Сідай і ти з нами!» — «Мабуть!» Це була остання зустріч; скоро прилетіли вони до царського двору.
Цар у той час за обідом сидів: побачив летучий корабель, здивувався й послав свого слугу запитати: хто на тому кораблі прилетів? Слуга підійшов до корабля, бачить, що на ньому всі мужики, не став і запитувати, а, відвертаючи назад у Спокої, доніс цареві, що на кораблі немає жодного пана, а всі чорні люди. Цар розсудив, що віддавати свою дочку за простого мужика не доводиться, і став думати, як би від такого зятя позбутися. Ось і придумав: «Стану я йому задавати різні важкі завдання». Негайно посилає до дурня з наказом, щоб він дістав йому, поки царський обід покончится, целющей і живучої води.
У той час як цар віддавав цей наказ своєму слузі, перший зустрічний (той самий, який слухав, що на тому світлі робиться) почув царські мовлення й розповів дурневі. «Що ж я тепер робити буду? Так я й за рік, а може бути, і усе своє століття не знайду такої води!» — «Не бійся, — сказав йому скороход, — я за тебе впораюся». Прийшов слуга й оголосив царський наказ. «Скажи: принесу!» — відгукнувся дурень; а товариш його відв'язав свою ногу від вуха, побіг і миттю набрав целющей і живучої води: «Встигну, — думає, — відвертати!» — присів під млином відпочити й заснув. Царський обід до кінця підходить, а його немає як немає; заметушилися усе на кораблі. Перший зустрічний припав до сирої землі, прислухався й сказав: «Екий! Спить собі під млином». Стрілець схопив свою рушницю, вистрілив у млин і тем пострілом розбудив скорохода; скороход побіг і у одну хвилину приніс воду; цар ще через стіл не встав, а наказ його виконаний як не можна вірніше.
Нема чого робити, треба задавати інше завдання. Цар велів сказати дурневі: «Ну, коли ти такий хитрий, так покажи своє молодецтво: з'їж зі своїми товаришами за один раз дванадцять биків смажених так дванадцять лантухів печеного хліба». Перший товариш почув і оголосив про те дурневі. Дурень злякався й говорить: «Так я й одного хліба за один раз не знімання!» — «Не бійся, — відповідає Об'їдало, — мені ще мало буде!» Прийшов слуга, виявив царський указ. «Добре, — сказав дурень, — давайте, будемо їсти». Принесли дванадцять биків смажених так дванадцять лантухів хліба печеного; Об'їдало один усе поїв. «Ех, — говорить, — мало! Ще б хоч трошки дали...» Цар велів сказати дурневі, щоб випито було сорок бочок вина, кожна бочка у сорок цебер. Перший товариш дурня підслухав ті царські мовлення й передав йому як і раніше; той злякався: «Так я й одного цебра не у силах за раз випити». - «Не бійся, — говорить Обпивало, — я один за всі вип'ю; ще мало буде!» Налили вином сорок бочок; Обпивало прийшов і без роздиху випив усе до однієї; випив і говорить: «Ех, обмаль! Ще б випити».
Після того цар наказав дурневі до вінця готуватися, іти у лазню так вимитися; а лазня-те була чавунна, і ту велів натопити пекуче-пекуче, щоб дурень у ній у одну хвилину задохся. Ось розжарили лазню докрасна; пішов дурень митися, а за ним слідом іде мужик із соломою: підстелити-де треба. Замкнули їх обох у лазні; мужик розкидав солому — і зробилося так холодно, що ледь дурень вимився, як у чавунах вода стала мерзнути; заліз він на грубку й там усю ніч пролежав. Ранком відчинили лазню, а дурень живий і здоровий, на печі лежить так пісні співає. Доклали цареві; той засмутився, не знає, як би відв'язатися від дурня; думав-думав і наказав йому, щоб цілий полк війська поставив, а у самого на розумі: «Звідки простому мужикові військо дістати? Уже цього він не зробить!»
Як довідався про те дурень, злякався й говорить: « Тепер-Те я зовсім пропав! Виручали ви мене, братики, з лиха не один раз; а тепер, видне, нічого не поробиш». - «Ех ти! - відгукнувся мужик з вязанкою дров. - А про мене хіба забув? Згадай, що я майстер на таку штуку, і не бійся!» Прийшов слуга, оголосив дурневі царський указ: «Коли прагнеш на царівні одружитися, постав до завтрему цілий полк війська». - «Добрі, зроблю! Тільки якщо цар і після того стане відговорюватися, то повоюю всі його царство й насабоно поберу царівну». Уночі товариш дурня вийшов у поле, виніс у'язку дров і давай розкидати у різні сторони — негайно з'явилося незліченне військо; і кінне, і піше, і з пушками. Ранком побачив цар і у свою чергу злякався; скоріше послав до дурня дорогі убори й плаття, велів у палац просити із царівною вінчатися. Дурень нарядився у ті дорогі убори, зробився таким легінем, що й сказати не можна! З'явився до царя, обвінчався із царевною, одержав велике придане й став розумним і догадливим. Цар із царицею його полюбили, а царівна у ньому душі не сподівалася.