Прийшов солдатів з походу на квартиру й говорить господарці:
- Здраствуй, божа бабуся! Дай-но мені чого-небудь поїсти.
А баба у відповідь:
- Ось там на гвоздике повісь!
- Аль ти зовсім глуха, що не чуєш?
- Де бажаєш, там і заночуєш!
- Ах ти стара відьма! Я ті глухоту-те вилечу! - Та поліз було з кулаками.- Подавай на стіл!
- Так нема чого, рідний!
- Вари кашку!
- Так не із чого, рідний!
- Давай сокиру, я із сокири зварю!
«Що за диво! - думає баба.- Дай подивлюся, як із сокири солдатів кашку зварить!»
Принесла йому сокира; солдат побрав, поклав його у горщик, налив води й давай варити. Варив-Варив, спробував і говорить:
- Усім би кашка побрала, тільки б дещицю круп підсипати!
Баба принесла йому круп. Знову варив-варив, спробував і говорить:
- Зовсім би готове, тільки б маслом присмачити!
Баба принесла йому масла. Солдат зварив кашку:
- Ну, баба, тепер подавай хліба так солі так ухвалюйся за ложку: станемо кашку є!
Похлебали вдвох кашку. Баба запитує:
- Служивий! Коли ж сокиру будемо їсти?
- Так, бач, він не уварився, - відповідав солдат, - де-небудь на дорозі доварю так поснідаю!
Негайно приховав сокиру у ранець, распростился з хозяйкою й пішов у інше село.
Ось так-те солдат і кашки поїв і сокира віднесла!