У деякому царстві, у деякій державі, і саме у тому, у якому ми живемо, жив-поживав багатий купець, мав дружину й одного сина. Сина кликати Васабоем.

Купець цей занедужав і помер, помер. Залишилася вдовая купчиха молода із хлопчиком удвох. Жила-Пожила молодайка,

Жив-Був цар Берендей, у нього було три сини, молодшого кликали Іваном. Та був у царя сад чудовий; росла у тому саду яблуня із золотими яблуками. Став хтось царський сад відвідувати, золоті яблука красти. Паную шкода стало свій сад. Посилає він туди варти. Ніякі варти не можуть устежити похитника.

Піп приходить до диякона й говорить: «Ти погодишся йти із мною? У одного селянина є гарна корова».- «Ну так давай її, панотець, поведемо. А де він живе?» — «Так ось від провулка другий будинок».- «А як ми її поведемо?» — «А у мене на цей випадок є мотузка» — це піп говорить.

Ну, пішли, піймали. Диякон спершу-те її потягнув, піп підганяв. Сила не побрала,

Жив багатий мужик Єгор. Усього у нього було вдосталь: і хліба, і худобини. Але був у нього один упертий бик. У двір його пустять — усю худобин перебуцає, працювати запряжуть — усі запряжки порве, усіх працівників поразгоняет. Так нічого з ним зробити не змогли. Така ж була у Єгора дочка — сувора, владна, горда. Працювати не прагла, не була привчена. Батько тільки за голову хапався,

«Немає, панотець!» — «Де ж він?» — «Так адже він, панотець, з тобою вчерась пожартував так після того й будинку не бував». - «Екой шахрай! Видне, назавтрее приїжджати». На третій день приїхав; блазня досі немає будинку. Піп і думає: «Чого ж я їжджу без справи? Ця дівка, знать, сестра його, відвезу її додому, нехай зарабливает

Говорив пан із солдатом, став солдатів хвалити свою шинель:

- Коли мені потрібно спати, постелю я шинель, і у головах покладу шинель, і покриюся шинеллю.

Став пан просити солдата продати йому шинель. Ось вони за двадцять п'ять рублів сторгувалися. Прийшов пан додому й говорить дружині:

- Яку я річ-те купив! Тепер не потрібно мені

У одному селі жив мужик. У мужика було сім синів. Сини захотіли ділитися. Батько бачить, що сини вже ділитися хочут, він і каже синам: «Можна ділитися, хлопці, але тільки будете жити роздільно, так у вас сили не буде». Та вони кажуть батькові: « Як сили не буде? Яка була, така й буде!» Батько ним відповідає: « Ні, сини, такої сили не буде у вас! Ось ми живемо

Був на світі цар, у нього була улюблена дочка Ганна-Царівна, на віці, краси неописаної, і сиділа вона у білокамінних палатах, у високих теремах за дванадцятьма дверима; і у кожних дверей стояла на варті стража велика, нікого крім царя так придворних нянюшек-матінок до неї не пускала. Не токмо людей, муха туди не пролетить.

Трапилося у якийсь час стояти

Жила-Була баба, у їй була дочка — більша нечепура. За що не візьметься, усе у їй з рук валиться. Прийшов час — найшовся дурень, посватав її й побрав за себе заміж. Пожив з нею рік і більше й прижив сина. Прийшла один раз вона до матері у гості. Ця ну її пригощати так пригощати. А дочка їсть так каже:

Було-Жило три мужики. Один мужик був багатий; тільки жив він, жив на білому світлі, років двісті прожив, усе не вмирає; і баба його була жива, і діти, і онуки, і правнуки всі були живі — ніхто не вмирає. Так що? З худобин навіть жодна не витрачалася. А інший мужик слил бессчастним, ні у чому не було йому

Удачі, тому що за всяку справу примался