Жив-Був скупий скнара, старий; мав двох синів і безліч грошей; послишал смерть, замкнувся один у хаті й сіл на скриню, початків ковтати золоті гроші і є асигнації й так покінчив своє життя. Прийшли сини, поклали мертвого під святі ікони й покликали дячка читати псалтир. Раптом у саму північ є у образі людини нечистий, підняв мертвого старого на плече й сказав: «Тримай, дячок,

Прийшов Лящ на Йоржа подав челобитну, а у чолобитній пише тако: « Панам моїм від риб великому Осетрові й Білузі й Білої рибице. Б'ємо чолом на лихого Йоржа, що він володіє насабоством нашими вотчинами. Собою він малий, а щетини у нього як гострі рогатини,

У одному царстві жив цар. Був у нього син малолітній. Та був сад з деревом. На тому дереві росли три распрекрасних яблука. Цар дуже їх любовал.

Ось раз ранком цар вистал, а дивиться — одного яблука немає. Він дуже образився, скликав усіх слуг — ніхто нічого не знає. Ну, він поставив варту — дванадцять

Летить Орел до лісу, а сам думає: «Де б мені їжу найтить?» Долетів до лісу й бачить: Карга на суку сидить, так така стара, суха — одні пір'я. Подумав він, подумав і пролетів повз. А Карга сидить на дереві й запитує у нього: «Куди, Орел-Панотець, летиш?» — « Є, Карга, захотілося. Полечу у ліс. Може, яких карженят знайду та й поїм». Карга йому каже: «Дивися, Орел-Панотець, моїх дітей

Жив-Був цар Світозар. У нього, у царя, було два сини й красуня дочка. Двадцять років жила вона у світлому теремі; любувалися на неї цар із царицею, ще мамушки й сінні дівчата, але ніхто із князів і богатирів не бачив її особи. А царівна-врода називалася Василиса золота коса; нікуди вона з терема

Попався було відлюдько у капкан, так абияк вирвався й став пробиратися у глуху сторону. Угляділи його мисливці й стали стежити. Довелося відлюдькові бігти через дорогу, а у той час ішов по дорозі з поля мужик з мішком і ціпом. Відлюдько до нього: «Зроби милість, мужик, схорони мене у мішок! За мною мисливці женуть» Мужик погодився,

Був-Жив купець, мав у себе двох дітей: дочка так сина. Став купець помирати (а купчиху-те раніше нього на цвинтар звезли) і наказує: «Діти мої! Живете добре — у любові й раді, так, як ми з покійницею жили». Ось і помер; схоронили його й пом'янули, як випливає.

Викопав мужик яму у лісі, прикрив її хмизом; не чи попадеться якого звіра.

Бігла лісом лисиця. Задивилася по верхах — бух у яму!

Летів журавель. Спустився корму пошукати, завязил ноги у хмизу; став вибиватися — бух у яму!

Та лисицям горі, і журавлеві горі. Не знають, що робити, як з ями вибратися.

Лисиця

Жив-Був батрак; дав йому бог більшу силу. Довідався він, що до царської дочки змій літає, і похвастався: «Ніхто, — говорить, — не переведе лютого змія, а я переведу!» Почули його похвальбу люди государеві, пристали до нього: «Іди, батрак! Вилікуй царівну». Узявся за гуж, не говори, що не дужий; пішов батрак до царя й каже

Жив-Був піп, мав багато у себе кіз і тримав працівника. Прийшла весна, піп і говорить: «Працівник, виганяй кіз пасти так гарненько нагодуй!» Працівник погнав; пас день по горах, по долах, по темних лісах. Прийшов час додому гнати. Сходять кози у воръта, а піп виходить на ґанок і запитує:

Ви, козиньки, ви, матінки,

Ви чи ситі,