Було-Жило три мужики. Один мужик був багатий; тільки жив він, жив на білому світлі, років двісті прожив, усе не вмирає; і баба його була жива, і діти, і онуки, і правнуки всі були живі — ніхто не вмирає. Так що? З худобин навіть жодна не витрачалася. А інший мужик слил бессчастним, ні у чому не було йому
Удачі, тому що за всяку справу примался без молитви; пу, і бродив собі те туди, те сюди, безглуздо. А третій-те мужик був гіркий-гіркий п'яниця; усе дочиста із себе пропив і став тягатися по миру.
Ось однова зійшлися вони разом і відправилися всі троє до одному пустельникові. Старому захотілося вивідати, чи скоро Смерть за ним прийдет, а бессчастному так п'яниці чи довго їм горі бідувати?
Прийшли й розповіли усе, що з ними сталося. Пустельник вивів їх у ліс, на те місце, де сходилися три доріжки, і велів прадавньому старому йти по одній стежці, бессчастному по іншій, п'яниці по третій: там, мов, всяк своє побачить.
Ось пішов старий по своїй стежці, ішов-ішов, ішов-ішов і побачив хороми, так такі славні, а у хоромах два попи; тільки підступився до попів, вони йому й гуторять: «Ступай, дідок, додому! Як повернешся — так і вмреш». Бессчастний побачив на своїй стежці хату, увійшов у неї, а у хаті коштує стіл, на столі краюшка хліба. Зголоднів бессчастний, зрадів краюшке, уже й руку простягнув, так забуло чоло-те перехрестити — і краюшка негайно зникла! А п'яниця йшов-ішов по своїй доріжці й дійшов до колодязя, заглянув туди, а у ньому гади, лягва, змії й усякий сором!
Відвертав бессчастний з п'яницею до пустельника й розповіли йому, що бачили. «Ну, - сказав пустипник бессчастному, - тобі николи й ні у чому не буде удачі, поки не станеш ти за справу приматься благословясь і з молитвою; а тобі, - мовив п'яниці, - уготована на тому світлі борошно вічне — за те, що впиваєшся ти вином, не відаючи ні постів, ні свят!»
А старий-те прадавній пішов додому, і тільки у хату, а Смерть вуж прийшла за душою. Він і зачав просити: «Дозволь ще пожити на білому світлі, я б роздал своє богачество жебраком; дай строку хоч на три роки!» — «Немає тобі строку ні на три тижні, ні на три години, ні на три хвилини!- говорить Смерть.- Чого колись думав-не роздавав?
Так і вмер старий.
Довго жив на землі, довго чекав Господь, а тільки як Смерть прийшла — згадав про жебраків.