«Немає, панотець!» — «Де ж він?» — «Так адже він, панотець, з тобою вчерась пожартував так після того й будинку не бував». - «Екой шахрай! Видне, назавтрее приїжджати». На третій день приїхав; блазня досі немає будинку. Піп і думає: «Чого ж я їжджу без справи? Ця дівка, знать, сестра його, відвезу її додому, нехай зарабливает мої гроші». Запитує її: «Ти хто ж? Як блазневі доводиш?» Вона говорить: «Сестра». - «Блазень у мене триста рублів грошей побрав, так ступай-но, голубонька, зарабливай їх...» — «Так що! Їхати так їхати!» Зібралася й поїхала з попом. Живе у нього вуж і довго.
У попа були доньки-наречені. Раптом до нього сватовщики — якийсь багатий купець почав сватати дочка за сина. Поповски дочки щось купцеві не сподобалися, не поглянулись, він і висватав стряпку, шутову сестру.
Веселим пирком та й за свадебку. Справили всі як випливає. Уночі молода говорить чоловікові: «Висади мене у віконце по полотну поветриться; а як трусну полотном, назад тягни». Чоловік спустив її у сад; жінка прив'язала замість себе козлуху, труснула — молодій потяг. Притяг у світлицю, дивиться — козлуха. «Ох, злі люди зіпсували у мене дружину-те!» — закричав молодий; усе збіглися, почали возитися з козлухой; дружки узялися наговорювати, щоб звернути її у жінку, і зовсім доконали-замучили: пропала козлуха!
Блазень тим часом прийшов додому, переодягся й поїхав до попа. Той його зустрів: « Ласкаво просимо, ласкаво просимо!» — пригощає. Блазень сидить, їсть так п'є; ті-други розмови; він і запитує: «Панотець, де ж моя сестра? Не чи відвозив ти?» — «Відвіз, — говорить піп, — та й віддав взамуж за багатого купця». - «А як же, панотець, без мого попиту віддали її взамуж? Разі є таки закони? Адже я просити піду!» Піп битися-битися з ним, щоб не ходив у прохання. Блазень випросив з нього триста рублів; піп віддав. Блазень побрав і говорить знову: «Добре, панотець, тепер зводь-но мене до сватушку-те; покажи, яке вони живуть». Піп не захотів сперечатися; зібралися й поїхали.
Приїжджають до купця; отут їх зустріли, почали пригощати. Блазень сидить вуж і дивно часу — сестри не мабуть, і говорить він: «Сватушка, де ж моя-те сестра? Я давно з нею не видался». Ті посемивают. Він знову запитує; вони й сказали йому, що злі люди похимостили, зіпсували її у козлуху. «Покажіть козлуху!» — просить блазень; вони говорять: «Козлуха пропала». - « Ні, не козлуха пропала, а ви хіба мою сестру вбили; як зробитися їй козлухой! Піду просити на вас». Ті ну просити його: «Не ходи, будь ласка не ходи просити: чого прагнеш бери!» — «Віддайте триста рублів, не піду!» Гроші відрахували, блазень побрав і пішов, зробив десь труна, склал у нього гроші й поїхав.
Ось їде блазень, а назустріч йому сім блазнів; запитують: «Чого, блазень, везеш?» — «Гроші». - «А де побрав?» — «Де побрав! Бач, небіжчика продав і везу тепер повна труна грошей». Блазні, нічого не говорячи, приїхали додому, перебили всіх своїх дружин, поробили труни, склали на вози й везуть у місто; везуть і кричать: «Небіжчиків, небіжчиків! Кому треба небіжчиків?» Почули це козаки, жваво підскакали й давай їх понужать батогами; били-били, ще з вироками: «Ось вам небіжчики! Ось вам небіжчики!» — і проводили геть із міста. Ледве забралися блазні; небіжчиків схоронили, самі й ступай до блазня відзначити за глузування; той вуж знав, уперед виготувався.
Ось вони приїхали, увійшли у хату, привіталися, сіли на крамницю; а у блазня у хаті була козлуха: вона бігала-бігала, раптом і упустила семигривенник. Блазні побачили це, запитують: « Як це козлуха-те семигривенник упустила?» — «Вона у мене зазавжди срібло носить!» Ті й приступилися: продай так продай! Блазень упирається, не продає: самому-де треба. Ні, блазні безотступно торгують. Він запросив з них триста рублів.
Блазні дали й повели козлуху; удома-те поставили її у світлиці, на підлога килимів наслали, чекають ранку, думають: «Ось коли грошей-те наносить!» А замість того вона тільки килими загидила.
Блазні знову поїхали мстити тому блазневі. Той уже знав, що вони будуть; говорить своїй дружині: «Господарка, дивися, я тобі прив'яжу під пазуху міхур із кров'ю; як прийдуть блазні бити мене, я у ті пори стану просити у тебе обідати; раз скажу — ти не слухай, іншої скажу — не слухай, і у третій — теж не слухай. Я схоплю ніж і тикну у міхур, кров побіжить — ти й паді, начебто вмерла. Отут я поберу батіг, стегну тебе раз — ти поворухнися, у іншій — ти поверни, а у третій — скочи так на стіл збирай». Ось приїхали блазні: «Ну, брат, ти нас давно обманюєш, теперича ми тебе вб'ємо». - «Так що! Уб'єте — так уб'єте; дайте хоч востаннє пообідати. Агов, господарка! Давай обідати». Та ні з місця; він вдругорядь наказує — вона ні з місця; втретє говорить — те ж саме. Блазень схопив ножик, хлоп її у бік — кров полилася струмками, баба пала, блазні злякалися: «Що ти наробив, собака? Та нас упекешь відразу!» — «Мовчите, хлопці! У мене є батіг; я її вилечу».
Збігав за батогом, стьобнув раз — господарка поворухнулася, у іншій — повернула, у третій — скочила й давай на стіл збирати. Блазні говорять: «Продай батіг!» — «Купите». - «Багато чи возмешь?» — «Триста рублів». Блазні відрахували гроші, побрали батіг, ступай з нею у місто; бачать — везуть багатого небіжчика, вони кричать: « Стій!» Зупинилися. «Ми пожвавимо небіжчика!» Раз стьобнули батогом — небіжчик не ворушиться, іншим разом — теж, у третій, четвертий, п'ятий — небіжчик усе не ворушиться. Отут їх, сердешних, забрали й давай самих бити; батогами стібають так присуджують: «Ось вам, лікаря! Ось вам, лікаря!» До півсмерті исстегали, відпустили. Вони абияк доплелися до двору, поправилися й говорять самі із собою: «Ну, хлопці, не докуль блазневі над нами сміятися; підемо вб'ємо його! Чого на нього дивитися-те?»
Негайно зібралися й поїхали; застали блазня будинку, схопили й потягли на ріку топити. Він проситься: «Дайте хоч із дружиною так з ріднею попрощатися, приведіть їх сюди!» Ну, погодилися, пішли усе за ріднею; а блазня зав'язали у лантух і залишили у ополонки. Тільки пішли, раптом їде солдатів на парі каурих, а блазень щось і скашлял. Солдат зупинився, зіскочив із саней, розв'язав лантух і запитує: «А, блазень! Пошто заліз отут?» — «Так ось висватали за мене убегом таку-те (називає її по імені), сьогодні й украли; а батько й кинувся, давай шукати. Нам нікуди подітися; ось ми сховалися у лантухи, нас зав'язали та й розтаскали по різних місцях, щоб не довідалися». Солдат був вдовий, говорить: «Пусти, брат, мене у лантух - від». Блазень упирається, не пускає. Солдат умовляти, і вмовив його. Блазень вийшов, зав'язав солдата у лантух; сіл на коней і виїхав. Солдат сидів-сидів у лантуху й заснув.
Сім блазнів відвертали одні, без рідні, схопили лантух і кинули у воду; пішов лантух до дна — бури так каури! Самі побігли додому; тільки прибігли, розсілися по місцях, а блазень і котить повз вікна на парі коней — ух! « Стій!» — закричали семеро блазнів. Він зупинився. « Як ти з води вибився?» — «Ех ви, дурні! Хіба не чули: як
Пішов я до дна, то казав: бури так каури? Це я коней имал. Там їх багато, так які славні! Це що ще! Я дрянь побрав — попереду, а там далі вороні — ось так коня!» Блазні повірили: «Спускай, брат, нас у воду; підемо й ми коней вибирати». - «Извольте!» Усіх извязал у лантухи й давай спускати по одному; випускав усіх у воду, махнув рукою й сказав: «Ну, виїдьте ж тепер на вороних!»