У одну зимову непогожу ніч ішов по дорозі Іван Милостивої із дванадцятьма апостолами. У полі ночувати було холодне, вони й постукалися до одному мужикові: «Пусти обігрітися!» Мужик спочатку не праг пускати їх, так потім погодився й пустив з умовою, щоб завтра ледве світло обмолотили йому три копиці жита.

Ранком хазяїн штовхнув Івана

Тисяча сімсот двадцять дев'ятого року, Місяця вересня, Шістнадцятого числа Зародився ершишко-плутишко, Худа головишко, Шиловатий хвіст, Слюноватий ніс, Киловатая очеревина, Лиха личина,

На пиці шкіра — як елова кора;

Прижилося, прискудалось

Е ршишку-п

Жив цар із царицею, у них були діти: син так дочка; сина кликали Дмитро-Царевич, а дочка — Марья-Царівна. Були приставлені до царівни й няньки й мамки, і жодна не могла її заколисати-заколисати. Тільки брат і вмів це зробити: бувало, прийде до її ліжечка й почне приспівувати: « Баю-Баюшки, сестриця! Баю-Баюшки, рідна! Виростеш більша, віддам тебе заміж за Івана-Царевича».

Жили мужик так баба й не знали, що є за робота; а була у них собака, вона їх і кормила й напувала. Але прийшов час, став собака старий; куди вже отут годувати мужика з бабою! Ледве сама з голоду не пропадає. «Послухай, старий, — говорить баба, — побери ти цей собаку, відведи за село й прожени; нехай іде куди прагне. Теперича вона нам не потрібна! Був час — кормила

У деякій державі був один купець, мав двох дочок; розіслав він афішки по всій державі: хто із царевичів побере заміж його меншу дочку, тому вона народить трьох синів — по коліна у сереоре, по груди у золоті, у чолі світлий місяць, з боків часті зірки. Приискался з іншої держави Іван-королевич і одружився

У деякому селі жив-був багатий мужик з дружиною. Ось раз пішла вона у ліс за груздями, заплуталася й забрела у ведмежий барліг. Ведмідь побрав її до себе, і чи довго, чи недовго — прижив з нею сина: до пояс людей, а від пояса ведмідь; мати назвала того сина Иванко Медведко. Роки йшли так ішли. Иванко Медведко виріс, і захотілося йому з матір'ю піти на село до людей; виждали

У деякому королівстві жив-був король; у цього короля була дочка чарівниця. При королівському дворі проживав піп, а у попа був синок десяти років і щодня ходив до одній бабусі — грамоті вчитися. Раз трапилося йому пізно ввечері йти з вчення; проходячи повз палац, глянув він на одне віконечко.

Пустельник молився богу, трудився, і у нього син був на віці й з ним трудився. Прийшов до цього пустельника розбійник, трохи скарбниці приніс і розвалив її середь підлоги. Старий вийшов із сином на двір і говорить синові: «Синок, давай розбійника цього задушимо! Гроші наші будуть».- «Ех,

Жила-Була у лісі коза — у хатинці. Прийшов до кози баран. Ось вона запитує: «Ти хто?» — «Баран із крутими рогами, з тонкими копитами. Я йду у хату!» — «А я коза-дереза, половина боку лупцьована, за три гроші куплена! Топу-Топу ногами, сколю тебе рогами!» — «А я твою хату розвалю!» Та коза злякалася:

Ось у деякому царстві, у деякій державі, саме у тому, у якому живемо ми, жив один мужик. У нього було три сини — два розумні, а третій дурень. Жили, дуже бідно. Батько посилає синів: «Ідіть хоч один у працівники: будинку робити нема чого!» Сини зібралися; ні тому, ні іншому небажання йти у працівники.