Жила-Була баба, у їй була дочка — більша нечепура. За що не візьметься, усе у їй з рук валиться. Прийшов час — найшовся дурень, посватав її й побрав за себе заміж. Пожив з нею рік і більше й прижив сина. Прийшла один раз вона до матері у гості. Ця ну її пригощати так пригощати. А дочка їсть так каже: «Ах, матінка! Який у тебе хліб скусний, теперішній ситний, а у мене такий, що й проковтнути не хочеться, — теперішня цегла». «Послухай, дочка! - говорить баба, — ти вірно недобре місиш діжу, того у тебе й хліб не скусен. А ти спробуй діжу вимісити так, щоб у тебе... була мокра! Так і справа буде добре».
Прийшла дочка додому, розчинила діжу й почала місити. Помісить-Помісить, так підніме поділ і пощупає — чи мокра... Години два так місила, усю... забруднила, а довідатися не може, мокра чи у їй чи ні? Хлопчик подивився й говорить: — «Еге, матінка, у тебе усе у тесті». Отут вона повно місити діжу й спекла з того тесту хліба такі скусние, що, якщо б знали, як вона місила, — ніхто б Та у рота не побрав.