Здумав один купець говіти разом з архієреєм на першому тижні. Приїжджає до нього у чистий понеділок і говорить: «Ваше преосвященство! Хочеться мені поговеть разом з вами, щоб позбутися гріха якого домашнього на цей час!» Архієрей погодився: «Що ж, - говорить, - поговеем разом!»

Стали говіти. Пішли до годинника. Відстояли службу господню, приходять додому. Купець і бачить,

Жили старий з бабою. Було у них три сини: двоє розумних, а третій — Дурень.

Стали брати з батьками збиратися на роботу. Іван -

Дурень теж став збиратися — побрав сухарів, налив води у баклажку.

Його запитують:

- Ти куди збираєшся?

- З вами на роботу.

- Нікуди ти не поїдеш. Стережи гарненько двері,

У царстві імператриці Катерини Другий у місті Пітеру купець торгував. Сімейство у нього було — син, дочка так дружина. Чотири людини. Син був Дмитро Іванович, дочка Олена Іванівна. Торгував він, та й занедужав. Велить подати рахунки й давай майно лічити. Нарахував тридцять шість тисяч,

У садибі жила бариня — і до того сердита, нікому життя не було! Староста прийде запитати що — вона його не відпустить, поки не відшмагає. А мужикам-те життя не було ніякого: била, як собак.

Ось раз приходить солдатів у коротку відспустку додому. Розповіли йому про бариню, а він і говорить: «Я її провчу».

Настала ніч, бариня заснула. Велів солдат коней

У деякому селі жив-був піп, великий мисливець до молодих бабів: як тільки побачить, бувало, у вікні, що повз двір його йде молодка — зараз висуне голову й заірже по-жереб'ячі. На тому ж селі жив один мужик, у якого дружина була оченно гарна собою. Та ходила вона кажний день за водою повз попівський двір; а піп тільки догляне її — зараз висуне у вікно

Жив-Був багатий купець із купчихою; торгував дорогими й знатними товарами й кажний рік їздив з ними по чужих державах. У якийсь час спорядив він корабель; став збиратися у дорогу й запитує дружину: «Скажи, радість моя, що тобі з інших земель у гостинець привезти?» Відповідає купчиха: «Я у тебе

Жила-Була баба, у їй були один син і одна дочка. Жили вони у превеликій бідності. Ось раз якось пішов син у чисте поле подивитися на озимі сходи; вийшов і оглядівся колом: коштує недалеча висока гора, а на тій горі на самому верху клубиться густий дим. «Що за диво таке!- думає він.- Уж давно коштує ця гора, ніколи не бачив на ній і малого диму, а теперича, бач, який

Був-Жив піп так попадя. У них був козак, по імені Ванька; тільки життя у них козакові було не дуже-те гарне: боляче скупа попадя була. Ось одного разу поїхав піп з козаком по сіно, верст за десять. Приїхали, наклали воза два. Раптом прийшло до сіна череда корів. Піп схопив лозину й давай за ними бігати; прогнав корів і відвертав

Живий сабе цар так цариця. У них було три сини: два розумні, а третій дурень. У царя бив звіринець, у которам безлічі було різних звірів. У етат звіринець унадився вяликий звір — Норка яго кликали — і багата рабив шкоди: каждаю ніч поедав звірів. Цар чаго не рабив — не міг винищити яго;

Двох розбійників розіпнули разом із Христом. Перед смертю один розбійник сказав: «Пом'янь мене, Владика, коли прийдеш у царство своє». А інший розбійник засумнівався у Христі, він нічого не сказав.

Почув Христос слова розбійника, дав йому прапор своє,