У епоху Буммей на службі у Хатакеями Йосимуне, владетеля Ното, перебував на службі молодий самурай по імені Томотада. Родом він був з Ечизена, але ще у дитинстві його побрали пажом у палац даймие Ното. Тут він осягся науки й військове мистецтво під керівництвом самого високошляхетного пана. Будучи старанним учнем, Томотада жодного разу не дав приводу для гніву або прикрості своїм учителям. А його дружелюбний характер і гарна зовнішність у комбінації із чарівним обходженням завоювали любов і повага товаришів-самураїв.
Коли Томотаде було вже близько двадцяти років, його послали з дорученням до Хосокаве Мосомото - Великому Даймие Кіото, родичеві Хатакеями Йосимуне. Подорож випала на самий холодний період зими. Земля лежала покрита снігом такої глибини, що, незважаючи на те, що під самураєм був кінь незвичайної моці, доводилося пересуватися дуже повільно. Дорога, по якій він випливав, проходила через гористу місцевість. Поселення тут перебували далеко друг від друга й зустрічалися нечасто. Перший день шляху, хоча й видався досить важким, пройшов без неприємностей. Але на другий день, проскакавши багато годин без перепочинку, Томотада з досадою зрозумів, що зможе добратися до призначеного для нічлігу постоялого двору не інакше, як пізньою ніччю. Його кінь почав проявляти ознаки стомлення й перейшов на крок. Тим часом, погода погіршилася. Подув сабоний вітер, насунулися хмари й повалив сніг. Починалася бура. У цей вирішальний момент, на щастя для себе, самурай помітив на пагорбі, ліворуч від дороги, три, що чорніють дерева, схожі на верби. Він придивився: унизу виднілася солом'яна покрівля самотнього будинку. Але проїхати верхи у тому напрямку не вдалося. Довелося спішитися й звістки утомлена тварина на вуздечку. Добравшись до житла, Томотада голосно постукав у щільно закриті ворота. Їх відкрила стара жінка. Вона побачила обліпленого снігом подорожанина й викликнула з жалем: - Ах, яке нещастя! Парубок шляхетного походження й подорожує один, та ще у таку погоду! Відзначте ввійти, молодий пан, А Вашого коня ми відведемо у сарай з тієї сторони будинку. Там йому буде тепло, Ви не турбуйтеся.
Томотада подякував і ввійшов у селянську хатину. У головній кімнаті у вогнищі горіли стовбури бамбука. Близько вогню сиділи й грілися дуже літній чоловік і дівчина. Побачивши, що ввійшов, вони встали, чемно поклонилися й запросили його до вогню. Жінка стала готовити їжу для мандрівника, а чоловік прийнявся підігрівати саке. Час від часу вони задавали парубкові нехитрі питання про дорогу, про постоялий двір, де йому довелося провести минулу ніч, і тому подібному. Тим часом, дівчина зникла за ширмами, що відокремлюють іншу кімнату. До свого великого подиву, Томотада встигнув помітити, що вона надзвичайно гарна собою, незважаючи на досить поношену одяг і на довгі волосся, що збилися безладно. Дивно було зустріти таку красуню у занедбаному й злиденному будинку. Його міркування перервав голос старого:
- Шляхетний пан житло, що випливає, дуже далеке звідси. Вітер зі снігом підсилюється, і дорогу зовсім замело. Тому знову пускатися у шлях сьогодні не варто. Це дуже небезпечно - можна заблудитися у горах і змерзнути. А ця халупа, хоч вона й не гідна Вашої присутності, тому що у ній немає звичних для Вас зручностей, зможе запропонувати Вам дах і тепло. Залишайтеся у нас до наступного ранку. Та й кінь Ваш утомився. Нехай він відпочине гарненько, а ми його нагодуємо.
Томотада прийняв це привітне речення, потай радіючи можливості подовше помилуватися на молоду особу.
Нарешті стара жінка поставила перед ним невигадливу, але рясну їжу, а через перегородку вийшла дівчина, щоб піднести йому провина. Вона встигнула опорядитися: переодягтися у грубу, але чистий одяг з домашньої пряжі й мистецьки зачесати й заколоти свої блискучі кучеряві волосся. Коли дівчина нахилилася, щоб наповнити його чашку, Томотада застиг, здивований незвичайною граціозністю її рухів. Такої добірності й краси він не зустрічав навіть серед придворних дам. Тим більше було дивно чути вибачення старого, який запричитав:
- Пан, наша дочка Аояги народилася тут, у горах, росла у повній самітності й тому нічого не знає про гарні манери. Ми благаємо Вас вибачити її безглуздість і неуцтво.
Самурай став протестувати, говорячи, що почитає за щастя прийняти їжу й питво з рук такої милої дівчини. А та, уловивши його слова й помітивши у_захопленні погляд, зніяковіло зашарілася, ставши ще краше. Після цього парубок уже не міг ні їсти, ні пити - він тільки дивився на цю прекрасну особу й тонку фігуру. Побачивши, що Томотада не доторкається до їжі, мати дівчини сказала:
- Добрий пан, хоч наша селянська їжа, напевно, довелася Вам не за смаком, постарайтеся хоч небагато випити й поїсти. Завтра Вам має бути довга важка дорога, та й сьогодні Вас майже заморозив цей жахливий пронизуючий вітер. Ми б дуже прагли, щоб відпочинок у нашому будинку пішов Вам на користь.
Щоб не засмучувати старих, самурай з'їв і випив скільки міг. Аояги прислужувала йому, і її зачарування усе більше захоплювало парубка. Він заговорив з нею й виявив, що прагне слухати її голос так само довго, як і дивитися на її особу.
- Може, вона й справді народилася у цих горах, - подумав Томотада, - але
У такому випадку її батьки повинні були бути у свій час особами досить високого рангу, раз навчили свою дочку мовленням і обходженню знатної дівчини. Бачачи зніяковілість Аояги, він звернувся до неї з віршами, у яких було питання, пробуджений у його серце захопленою надією:
Томотада із захватом зрозумів, що Аояги ухвалює його замилування, але одночасно він був ще здивований і тем, з яким мистецтвом вона зуміла виразити свої почуття у віршах.
Тепер він був повністю переконаний, що у всьому цьому світі йому не зустріти дівчини більш прекрасної й дотепної, чому ця дочка простолюдинів. Голос у його серце теж, видалося, наполегливо призивав:
- Бери, бери скоріше щастя, яке боги поклали на твоєму шляху. Коротше кажучи, парубок був зачарований, зачарований настільки, що без усяких натяків попросив старих віддати їхня дочка за нього заміж, повідомивши заодно своє повне ім'я, походження й посада у свиті володаря Ното.
Із численними вигуками вдячного здивування вони йому поклонилися. Потім, після помітного коливання, батько відповів:
- Високошляхетний пан! Ви - персона високого положення й, цілком імовірно, досягнетеся ще більшого. Висока честь, яку Ви соблаговолили нам виявити, і глибина нашої дяки не можуть бути обмірювані й виражені словами. Але подумайте, наша дівчинка всього лише дурна селянка низького походження. Як може вона, не будучи ні вихованої, ні утвореної, хоч яким-небудь образом відповідати дружині шляхетного самурая? Це занадто недоречно для неї. Навіть говорити про це не варто... Але якщо Ви знаходите, що вона Вам по вдачі, і снисходите до того, що не зауважуєте грубуватості її селянських манер, ми будемо дуже ради віддати її Вам як просту служницю. Просимо лише опікуватися про неї, а у іншому надходьте згідно з Вашими високими бажаннями.
Над ранок бура затихла й з боку безхмарного сходу потягнулися перші паростки зорі. Стояла довга дорога, і Томотада не міг більш баритися. Але розстатися з дівчиною було вище його сил. Тому, коли всі готування до подальшого шляху били закінчені, він звернувся до її батьків:
- Нехай здасться невдячним просити ще більше, ніж я вже одержав, але Усе-таки ще раз я прошу віддати вашу дочку мені у дружин. Занадто важко було б для мене зараз розстатися з нею. Якщо ви дозволите і якщо вона побажає відправитися разом із мною, я заберу її. Якщо ви погодитеся, я завжди буду ніжно любити вас як своїх батьків. А тим часом прошу прийняти цей невеликий знак вдячності за вашу гостинність. Сказавши так, він поклав перед хазяїном мішечок із золотими ре. Старий
Людина гаряче подякувала самураєві, але повернув подарунок, так пояснивши свою відмову:
- Добрий пан, це золото не може принести нам великої користі, а Вам воно напевно знадобиться під час довгого й холодного шляху. У нашої глухомані нема чого й ніде купувати, тому нам ніколи не витратити так багато грошей, навіть якби ми цього дуже захотіли... Що ж стосується дівчини, те
Ми віддали її безкоштовно - вона належить Вам. Тому немає потреби запитувати нашого дозволу відвезти її. Аояги сама сказала нам ранком, що сподівається супроводити Вас і залишатися вашою служницею доти, Доки Ви побажаєте терпіти її присутність. А на наш рахунок Ви не турбуйтеся. Ми будемо дуже щасливі знати, що наша дочка з Вами. Адже тут ми не можемо забезпечити її навіть пристойним одягом, не говорячи вже про придане. Тим більше що самі ми вже старі й не за горами той час, коли розлучимося з нею назавжди. Тому навіть до кращого, що Ви соизволите побрати її із собою зараз.
Марне Томотада намагався переконати батьків Аояги прийняти хоч небагато грошей. Їх це не цікавило. Зате їх дійсно турбувала доля дочки, і довіривши її багатому й увічливому парубкові, вони, видалося, знайшли у цьому заспокоєння й щастя.
Отже, усе було вирішено. Настав час іти. Старий покликав Аояги, і та вийшла з будинку одягнена для дороги, з невеликим вузликом у руках. Вона поклонилася батькам, сказала прощальні слова, потім самурай підняв її й посадив на свого могутнього коня. Сам він теж віддав самотнім старим, що залишаються, безліч уклонів з вираженням щирої дяки.
- Шляхетний пан, - вимовив батько, - це ми, а не Ви маємо підстави для дяки. Ми віримо, що Ви будете добрі до нашої Аояги, і більше не побоюємося за її долю...
Томотада побрав коня на вуздечку й повів його до дороги. Погода їм сприяла, і без подальших пригод вони добралися до Кіото. Але тут їх очікувала неприємність. Справа у тому, що самураєві не дозволяется одружитися без згоди його пана, а Томотада міг розраховувати одержати таке не раніше, чим виконає своє доручення й повернеться. Але усе це вимагало часу. У таких обставинах у нього були підстави побоюватися, що краса Аояги залучить будь-чия нескромна увага. Тому парубок постарався понадежнее вкрити свою кохану від цікавих очей. Та Усе-таки один зі слуг Хосокави помітив одного разу Аояги, розгадав її відносини з Томотадой і доклав про усе своєму даймие. Хосокава Мосомото був у такому віці, коли ще захоплюються гарненькими личками. Почув від слуги про незвичайну красу дівчини, він віддав наказ привести її у палац, що й було виконано безцеремонно й негайно. Що міг поробити Томотада? Скромний посланник на службі у далекого пана, у цей момент повністю залежний від прихабоності набагато більш могутнього даймие, чиї бажання обговорювати не дозволялось і який, до того ж, сам і був причиною його горя. Томотада корив себе за те, що діяв нерозумно, що сам накликав на себе нещастя. Адже він знав, що вступив у таємний зв'язок, а це засуджувалося бусидо. Залишилася тільки одна розпачлива надія, що Аояги зможе спробувати вирватися з ув'язнення у палаці й утекти з ним. Куди? Про цей юний самурай не праг думати. Та ось після довгих сумнівів він розв'язав відправити коханій дівчині лист. Така спроба могла обійтися йому дуже дорого, потрап послання у руки даймие. Посилати лист, тим більше любовне, для будь-якого мешканця палацу
Уважалося непрощенною провиною. Але він пішов на ризик і наділив свої почуття у форму китайського вірша. Воно було написано всього двадцятьма вісьма ієрогліфами. Але цими двадцятьма вісьма знаками Томотада зумів виразити всю глибину свого горя й передати весь біль від своєї втрати.
Вірші були відіслані з вірною людиною, а ввечері цього ж дня самураєві передали наказ стати перед очима великого володаря Хосокави, Юнак зрозумів, що його таємниця розкрита, лист прочитаний самим даймие, і приготувався до суровейшей карі.
- Нехай він накаже мені вмерти, - подумав Томотада, - але мені й самому
Не хочеться жити, раз немає із мною моєї Аояги. Єдине, що я спробую зробити, - убити Хосокаву. А там будь що буде, але дівчина йому не дістанеться.
Він засунув свої мечі за пояс і поспішив у палац. Коли його ввели у приймальню залу, він побачив Великого Владетеля Кіото - Хосокаву Мосомото, що сидить на дайсе. Навколо стояли самураї високого рангу у церемоніальних головних уборах і одягах. Вони були нерухливі, як статуї, і Томотаде, що наближався для уклонів, здалося, що лиховісна тиша нагадує важкий затишок перед бурою. Але Хосокава зненацька зійшов зі свого дайсе й, побравши парубка під руку, початків повторювати слова вірша:
- Поруч, майже впритул...
Томотада, глянувши, побачив блиск сліз у очах даймие. Прочитавши вірш до кінця, Мосомото сказав:
- Аояги розповіла мені усе про себе й про те, як ви зустрілися. Коли ж
Я прочитав це тайкома послане лист, то зрозумів, як велика ваша любов друг до друга. Та раз вона так велика, то я, Даймие Кіото, беру на себе повноваження влаштувати ваше весілля замість мого васала й родича, владетеля Ното. Церемонія почнеться негайно. Гості вже зібралися, і подарунки приготовлені.
По його знакові фусуми приміщення, що приховують інші, відсунулися убік, і Томотада побачив безліч важливих придворних, тих, що зібралися для церемонії, і Аояги, що очікувала його у убранні нареченої. Весілля пройшло весело. Молоді одержали чудові подарунки від самого даймие, його родички й від багатьох впливових осіб. Видалося, їхньому щастю не буде кінця...
Пройшло п'ять років. Усе це час Аояги й Томотада жили не розстаючись. Одного разу ранком Аояги розмовляла із чоловіком про якісь домашні справи. Але раптом вона голосно скрикнула від болю, сполотніла й замовчала. Пройшло кілька митей, і жінка порушила тишу словами:
- Дорогий чоловік, вибач мене за цей раптовий лемент. Але біль був такий сабоної й несподіваною... Те, що трапилося, - трапилося. Ти повинен запам'ятати, що наша любов пройде через багато залежних від карми перевтілень і виникне знову у майбутньому. Та там ми знову будемо чоловіком і дружиною. Дуже скоро моє нинішнє існування минеться. Ми вже майже розсталися, Я благаю тебе, прочитай скоріше для мене молитву Нембуцу. Я вмираю,
- Що за жахлива фантазія! - викликнув злякано чоловік. - Тобі просто злегка нездужається, моя єдина. Ляж, полежи небагато. Відпочинь, і біль пройде.
- Немає! Немає! - відповіла вона. - Я вмираю! Мені це не видасться. Я знаю! Мій дорогою, тепер ні до чого більше приховувати від тебе правду: я не людська істота. Душу дерева - моя душа, серце дерева - моє серце, життєві соки верби - моє життя. У цей фатальний момент хтось там, далеко, зрубує моє дерево. Ось чому я вмираю. Зараз навіть плакати - вище моїх сил. Скоріше, скоріше прочитай Нембуцу... Ах!
З лементом болі Аояги відвернула свою милу голівку й закрила особу рукавом. Та майже у той же момент усі її тіло дивним образом поникло й стало зникати. Томотада підхопився, щоб підтримати її, але підтримувати було вже нема чого. На підлозі, покритому татамі, лежали лише порожні одяги прекрасної істоти й прикраси, які Аояги носила у волоссях. Тіло перестало існувати...
Томотада оббрив свою голову, приніс буддійську клятву й став мандрівним священиком. Він перетнув усі провінції Імперії й у всіх святих місцях підносив молитви за душу незрівнянної Аояги. У одному зі своїх паломничеств він досяг Ечизена. Тут колишній самурай розв'язав розшукати будинок батьків своєї коханій. Та він знайшов це пустельне місце серед пагорбів. Але будинку не було. Не залишилося нічого, що могло хоча б служити прикметою того, що тут колись стояло житло. Нічого, крім пнів від трьох верб: двох старих дерев і одного молодого. Їх зрубали задовго до його приходу сюди.
Поруч із пнями тих вербових дерев Томотада спорудив пам'ятну плиту з каменю з різними святими текстами. Над нею він прочитав безліч молитов у ім'я заспокоєння душі Аояги і її батьків. Як просто зрубати дерево.