Років п'ятсот назад у селі Асамимура, що у окрузі Він-Сенгори провінції Ийо, жила одна добра людина по імені Токубей. По всьому виходило, що народився він під щасливою зіркою. Завзятою працею йому вдалося нагромадити багато грошей. По натурі ж він був чесним і слушним. Так що не було нічого дивного у тому, що жителі села вибрали його своїм мураоса. Та лише у одному йому відмовили боги: доживши до сорока років, Токубей так і не пізнав радість батьківства. У цім селі перебував знаменитий храм, що називався Сайхойи. Він був присвячений всесабоному божеству Фудо-Мйо - Про, Токубей разом зі своєю дружиною щодня відвідували це священне місце й підносили свої молитви у надії на те, що божество змилостивиться над ними й вони знайдуть радість і опору у своєму подальшому житті.
Та ось, як це часто бувало у ті часи, їх благання були почуте й у сім'ї Токубея народилася дочка. Цуйу - таке вона одержала ім'я. Маля росло дуже швидко, і материнського молока скоро стало не вистачати. Тоді для своєї ненаглядної староста найняв годувальницю. Її кликали Про-Соде.
Коли ж у віці п'ятнадцяти років Про-Цуйу перетворилася у веселу
Чарівну дівчину, дивлячись на яку радів погляд кожного жителя Асамимури, до неї підкралася хвороба. Її обстежив сільський лікар, потім був запрошений знаменитий лікар зі столиці провінції Ийо, - але обоє вони сходилися на одному: Про-Цуйу повинна вмерти.
Почувши про цей, її годувальниця Про-Соде, що любила дівчину так само сабоно, як її любили рідні батько й мати, пішла у храм Сайхойи. Там вона звернулася зі словами, гарячими від її сліз, до всесабоного Фудо-Сан. Про що вона молилася, про що просила Божество, ви скоро довідаєтеся.
Пройшов двадцять один день із тих пір, як лікарі винесли свій вирок. Та не було у окрузі людини більш сумного, чому Токубей. А Про-Соде щодня усе це час приходила у храм Сайхойи й про щось усе просила, просила Фудо-Сан.
Зненацька Про-Цуйу повністю видужала й стала ще краше. Токубей розв'язав відсвяткувати цю щасливу подію багатим бенкетом, на який він покликав усіх жителів села. Але тим же ввечері після свята годувальниці Про-Соде раптом стало погано. Вона втратилася почуттів. Покликали лікарів, і ті сказали, що бідна жінка вмирає. У постелі Про-Соде зібралися Токубей зі своєю дружиною й Про-Цуйу. Знову горі й плач заволоділи будинком старости. Поступова свідомість повернулася до бідної Про-Соде, і, дивлячись на навколишніх її, вона прошептала:
- Ось і прийшов час сказати вам те, про що ви не знали. Мої молитви були почуті. Адже я просила всесабоного Фудо-Сан про те, щоб він дозволив умерти мені замість нашої Про-Цуйу. Та мені була зроблена ця велика милість. Я щаслива й прошу вас не горювати про мою кончину.
У кімнаті запанувало мовчання після того як були вимовлені ці слова. Про-соде про щось задумалася, зітхнула й знову заговорила, тепер зовсім ледве чутно:
- За мною залишився один борг. Там, у храмі Сайхойи, я пообіцяла Фудо-Сан, що посаджу сакуру у саду близько його священних стін. Я прагла, щоб це дерево росло у знак моєї дяки й на згадку того, що тут відбулося. Але ви бачите, я вже не у змозі зробити це сама. Тому я прошу вас виконати моя обітниця замість мене. Дорогі мої друзі, вибачайте й не забувайте, що для мене було щастям умерти замість Про-Цуйу.
Після похорону Про-Соде Токубей вибрав молоде вишневе дерево. Воно було найкрасивішим із усіх росших у провінції Ийо. Усією сім'єю воно було посаджено у прекрасному саду у стін храму Сайхойи. Деревце гарне прижилося. А вже на наступний рік, на шістнадцятий день другого місяця, у сумну річницю смерті Про-Соде, воно раптом розцвіло самим чудесним образом. Та так воно продовжувало цвісти підряд двісті п'ятдесят чотири роки, розцвітаючи щораз на шістнадцятий день другого місяця. Біло-рожеві квіти цієї сакури були точнісінько як соски жіночих грудей, переповненої молоком. Та люди прозвали її Убасакура, що означає: вишневе дерево годувальниці.