Давним-давно жили у одному селі старий з бабою. Дітей у них не було, а тому тримав старий горобця у клітці й любив його як рідне дитя. Одного разу пішов старий у ліс за дровами, а баба залишилася будинку стирати. Забула вона крохмаль на кухні, пішла за ним, а його наче й не було. Поки баба у колодязя стирала, горобець вистрибнув із клітки й з'їв усі Підчисту. Догадалася баба, що крохмаль склював горобець, озлилася донезмоги. Піймала вона бідний птаха, розтиснула їй дзьоб і говорить:
- Це твоя мова зробила мені таку капость? Схопила ножиці - Чік, і залишився горобець без мови. Викинула його баба на вулицю й сміється:
- Ступай тепер куди прагнеш!
- Ой, ой, ой!.. - жалібно запищав горобець і полетів знадвору. Увечері з лісу з у'язкою дров за плечима повернувся старий.
- Ох, і утомився ж я сьогодні! Та горобець, напевно, не годований. Дам-но я йому зерна.
Підійшов він до клітки, а горобця там і немає. Здивувався старий, запитує бабу:
- Послухай, баба, ти не знаєш, куди горобець наш подівся?
- А, горобець! Твій горобець склював у мене весь крохмаль! - злобливо відповіла баба. - Відрізала я йому за це мова, та й прогнала.
- Ех, бідолаха, як жорстоко з тобою зробили!.. - у розпачі викликнув старий.
Ніч старий не спав, усе думав, куди ж полетів його горобець без мови.
На інший день устав він ледве світло й відправилося на пошуки свого улюбленця.
Іде, сам не знаючи куди, постукує ціпком і кричить:
- Де ти, воробишек з обрізаною мовою? Відгукнися! Де твій будинок? Де твій будинок? Перейшов він поле, перевалив гору, знову йде полем і знову через гори. Нарешті, вийшов до місця, де бамбук ріс. Та раптом звідти чує:
- Горобець із обрізаною мовою тут живе! Зрадів старий, пішов на голос і бачить: у тіні густих бамбукових заростей коштує червоний будиночок, а горобець із обрізаною мовою вже відімкнув ворота і йде йому назустріч:
- Ласкаво просимо, старий!
- Ну, як твоє здоров'я, воробишек? Уже дуже я скучив по тобі - ось і прийшов провідати.
- Я дуже радий, спасибі тобі, старий. Проходи, будь ласка!
Провів він старого до себе у кімнати. Там горобець упав ниц у ніг старого й говорить:
- Винуватий я перед тобою, що, не спросившись, з'їв дорогоцінний крохмаль у твоєму будинку. Прошу тебе, вибач мене й не гнівайся.
- Що ти, що ти! Це я винуватий. Адже під час моєї відсутності трапилося з тобою таке нещастя. Але я щасливий, що бачу тебе знову.
Зібрав горобець усіх своїх близьких родички й друзів, стали вони пригощати старого його улюбленими стравами, а потім під веселу пісню затіяли перед ним горобині танці. Та так був задоволений старий, що забув навіть про свій будинок. А пора було вертатися: надворі вже смеркло. Заквапився старий:
- Спасибі тобі, воробишек, весело провів я день, а тепер дозволь откланяться. Поки сонце зовсім не сіло, потрібно додому йти.
- Убога моя хатина, але прошу тебе, залишайся ночувати! - просив горобець, а разом з ним і інші.
- Із задоволенням би, так баба чекає будинку. Вибач, не можу сьогодні. Я ще до тебе прийду.
- Жалко, жалко. Ну що ж, почекай тоді небагато, я тобі подарунок приготував.
Пішов горобець і незабаром вернувся із двома кошиками.
- Ось, старий, два кошики: одна важка, інша легка. Вибирай будь-яку!
- Ой, що ти, почастував мене як, та ще й подарунки... Ну, так добре, так і бути - поберу. Тільки старий я вже, та й дорога далека, так що краще поберу-но я що-небудь легше.
Звалив старий легкий кошик на плечі й розпрощався з горобцями.
- Ну, до побачення. Я ще до вас зайду.
- Обов'язково! Будемо чекати! Дивися бережи себе... - Так проводжали старого горобці до самих воріт.
Баба сидить будинку одна й злиться. Сонце вже сіло, а старого досі немає.
- Та куди це він запропастился? - гарчить баба. Але ось, нарешті, з'явився старий з кошиком за плечима.
- Ти де це пропадав дотепер?
- Не гнівайся, баба! Був я сьогодні у гостях у горобця. Ах, як там мене пригощали! Які танці горобині показували! Так додатково до всього, ось дивися, подарунок мені піднесли.
Зняв із плечей старий кошик, а баба вже привітно посміхається:
- ПРО, це добре! Що там у цьому кошику? Підняла вона кришку, так так і ойкнула. Повний кошик коштовностей: і золото, і срібло, і корали, і перли - усе сіяє так, що очам боляче. Зрадів старий.
- Знаєш, - говорить він бабі, - горобець-те мені два кошики давав:
Одну важку, іншу легку - бери, мол, кожну. Ну, а куди мені важка - старий я, та й дорога далека, - ось я й побрав ту, що легше. Зізнатися, я тоді й не думав, що у ній такі дорогі речі. Надулася баба:
- Ех ти, старий дурень! Не міг побрати важкий кошик. Уже у ній - те, звичайно, було найбільше, чому у цій.
- Не будь такий жадібної, баба. З нас і цього вистачить.
- Це чому ж вистачить? Е, так що з тобою говорити! Піду сама, принесу й важкий кошик.
Став старий відговорювати бабу, а вона й чути нічого не прагне: навіть ранку не дочекалася, пішла з будинку. Уже зовсім стемніло, але баба, не розбираючи дороги, усе йшла із ціпком у руці й кричала:
- Де ти, горобець із обрізаною мовою? Відгукнися! Перейшла вона поле, перевалила гору, знову йде полем і знову через гору. Нарешті, прийшла до бамбукових заростей. Та раптом чує:
- Горобець із обрізаною мовою тут живе! Нарешті! - подумала баба. Пішла вона на голос і бачить: відмикає ворота горобець із обрізаною мовою.
- А, це ти, бабуся! Ласкаво просимо, - привітно сказав він і проводив бабу у будинок.
Праг було горобець провести її наверх у кімнати, але баба тільки подивилася навколо й відмовилася.
- Ні, я вже бачу, що ти здоровий, а більше мені тут робити нема чого. Ти краще давай скоріше подарунок, так я відправлюся додому!
Ох і жадібна ж ти! - подумав про себе горобець. А баба квапить, покрикує:
- Скоріше, скоріше пошевеливайся!
- Зараз, зараз принесу! Почекай небагато, - сказав горобець і незабаром приніс два кошики.
- Ось два кошики: важка й легка. Вибирай кожну.
- Давай ту, що поважче!
Звалила баба кошик на спину, попрощалася абияк і відправилася у дорогу назад. Кошик і так був важкий, а як понесла її баба, стала вона ще важче. Тріскотять у баби кістки, ось-ось хребет переломиться. Як ні упорствовала вона, а довелося здатися.
- Уф!.. Уже якщо вона така важка, те скільки ж у ній добра! Ось радість-те! - бурмоче баба. - Дай-но подивлюся, що там є! Заодно й відпочину небагато.
Присіла вона на камінь, що лежав на узбіччі дороги, вилучила на землю кошик і швидко підняла кришку. Але замість сліпучих скарбів раптом стали виповзати звідти різні чудовиська й гади.
- Ось вона, ця стара жадібна відьма! - закричали вони й накинулися на бабу.
Одні вп'ялися на неї страшними очима, інші сталі лизати їй особа липкими мовами. Змертвіла баба.
- Допоможіть! Урятуйте! - закричала вона диким голосом і кинулася стрімголов бігти.
Лише над ранок, ледве живаючи, добралася вона абияк до будинку.
- Що з тобою, баба? - злякався старий. Розповіла вона, що з нею приключилося, а старий їй і говорить:
- Ось бачиш, у яке лихо ти потрапила. Іншим разом не будеш такий безсердечної й жадібної!