Попався було відлюдько у капкан, так абияк вирвався й став пробиратися у глуху сторону. Угляділи його мисливці й стали стежити. Довелося відлюдькові бігти через дорогу, а у той час ішов по дорозі з поля мужик з мішком і ціпом. Відлюдько до нього: «Зроби милість, мужик, схорони мене у мішок! За мною мисливці женуть» Мужик погодився, заховав його у мішок, зав'язав» і звалив на плечі. Іде далі, а назустріч йому мисливці. «Не чи бачив, мужик, відлюдька?» — запитують вони. « Ні, не бачив!» — відповідає мужик.
Мисливці поскакали вперед і зникли. «Що, пішли мої лиходії?» — запитав відлюдько. «Пішли». - «Ну, тепер випусти мене на волю». Мужик розв'язав мішок і випустив його на вільне світло. Відлюдько сказав: «А що, мужик, я тебе знімання!» — «Ах, відлюдько, відлюдько! Я тебе з якої неволі виручив, а ти мене з'їсти прагнеш!» — «Стара хліб-сіль забувається», — відповідав відлюдько. Мужик бачить, що справа-те погане, і говорить: «Ну, коли так, підемо далі, і якщо перший, хто з нами зустрінеться, скаже по-твоєму, що стара хліб-сіль забувається, тоді робити нема чого — з'їж мене!»
Пішли вони далі. Зустріла їм стара кобила. Мужик до неї з питанням: «Зроби милість, кобилушка-матінка, розсуди нас! Ось я відлюдька з великої неволі виручив, а він прагне мене з'їсти!» — і розповів їй усе, що було. Кобила подумала-подумала й сказала: «Я жила у хазяїна дванадцять років, принесла йому дванадцять лошат, щосили на нього працювала, а як стала стара й прийшло мені невміч працювати — він побрав та й стягнув мене під яр; уже я лізла, лізла, насилу вилізла, і тепер ось плетуся, куди ока дивляться. Так, стара хліб-сіль забувається!» — «Бачиш, моя правда!» — мовив відлюдько.
Мужик засмутився й став просити відлюдька, щоб почекав до іншої зустрічі. Відлюдько погодився й на це. Зустріла їм старий собака. Мужик до неї з тим же питанням. Собака подумав-подумала й сказала: «Служила я хазяїнові двадцять років, оберігала його будинок і худобин, а як зостарилася й перестала брехати, — він прогнав мене знадвору, і ось плетуся я, куди ока дивляться. Так, стара хліб-сіль забувається!» — «Ну, бачиш, моя правда!» Мужик ще пущі засмутився й упросив відлюдька почекати до третьої зустрічі: «А там роби як знаєш, коли хліба-солі моєї не попомнишь».
Втретє зустріла їм лисиця. Мужик повторив їй своє питання. Лиса стала сперечатися: «Так як це можна, щоб відлюдько, отака більша туша, міг поміститися у отакому малому мішку?» Та відлюдько й мужик побожилися, що це щира правда; але лиса Усе-таки не вірила й сказала: « Ану ж бо, мужик, покажь, як ти саджав його у мішок-те!» Мужик розставив мішок, а відлюдько всунув туди голову. Лиса закричала: «Так хіба ти одну голову ховав у мішок?» Відлюдько вліз зовсім. «Ну-но, мужик, — продовжувала лисиця, — покажи, як ти його зав'язував?» Мужик зав'язав. «Ну-но, мужик, як ти у поле хліб-те молотив?» Мужик почав молотити ціпом по мішкові. «Ну-но, мужик, як ти відвертав?» Мужик став відвертати так заділ лисові по голові й убив її до смерті, присуджуючи: «Стара хліб-сіль забувається!»