Викопав мужик яму у лісі, прикрив її хмизом; не чи попадеться якого звіра.
Бігла лісом лисиця. Задивилася по верхах — бух у яму!
Летів журавель. Спустився корму пошукати, завязил ноги у хмизу; став вибиватися — бух у яму!
Та лисицям горі, і журавлеві горі. Не знають, що робити, як з ями вибратися.
Лисиця з кута у кут метається — пил по ямі стовпом; а журавель одну ногу піджав — і ні з місця, і всі перед собою землю клює, усі перед собою землю клює. Думають обоє, як би лиху допомогти.
Лисиця побігає, побігає та й скаже:
- У мене тисяча, тисяча, тисяча думушек!
Журавель поклюет, поклюет та й скаже:
- А у мене одна дума!
Та знову приймуться — лиса бігати, а журавель клювати.
«Екой, — думає лисиці, — дурний цей журавель! Що він усе землю клює? Того й не знає, що земля товста й наскрізь її не проклюєш».
А сама усе кружляє по ямі так говорить:
- У мене тисяча, тисяча, тисяча думушек! А журавель усі перед собою клює так говорить:
- А у мене одна дума!
Пішов мужик подивитися, не чи попалося кого у яму.
Як зачула лисиця, що йдуть, прийнялася ще пущі з кута у кут метатися й усі тільки й говорить:
- У мене тисяча, тисяча, тисяча думушек!
А журавель зовсім змовк і клювати перестав. Дивиться лиса — звалився він, ніжки простягнув і не дихає. Умер з переляку, серцевий!
Підняв мужик хмиз; бачить — попалися у яму лиса так журавель: лисиця юлит по ямі, а журавель лежить не шелохнется.
- Ах ти, — говорить мужик, — підла лисиця! Заїла ти у мене отакий птахів!
Витягся журавля за ноги з ями; пощупав його — зовсім ще теплий журавель; ще пущі став лисові сварити.
А лисиці-те бігає по ямі, не знає, за яку думушку їй ухопитися: тисяча, тисяча, тисяча думушек!
- Перегоди ж ти! - говорить мужик.- Я тобі помну боку за журавля!
Поклав птахів поруч ями — так до лисиць. Тільки що він відвернувся, журавель як розправить крила так як закричить:
- У мене одна дума була!
Тільки його й бачили.
А лисиця зі своєї тисячью, тисячью, тисячью думушек потрапила на комір до шуби.