Жив-Був батрак; дав йому бог більшу силу. Довідався він, що до царської дочки змій літає, і похвастався: «Ніхто, — говорить, — не переведе лютого змія, а я переведу!» Почули його похвальбу люди государеві, пристали до нього: «Іди, батрак! Вилікуй царівну». Узявся за гуж, не говори, що не дужий; пішов батрак до царя й каже йому: « Я-Де можу царівну вилікувати; що буде за турботи?» Зрадів цар і говорить йому: «Царівну за тебе віддам». Ось батрак велів принести собі сім волячих шкір так наробити залізних горіхів, залізні пазурі й залізний молоток; побрав він надяг сім шкір волячих так пазурі залізні, у кишеню насипав горіхів і простих і залізних, а у руки великий молоток побрав і пішов до царівни у світлицю.
Ось летить до царівни змій; як побачив батрака, так і заклацав зубами: «Ти навіщо сюди прийшов?» — « За тим же, за чому й ти!» — сказав батрак, а сам сидить так горішки поклацує. Змій бачить, що силою нічого не побереш, давай до нього підлазити; попросив у нього горішків, а той і дав йому залізних. Змій гриз-гриз і плюнув: «Негарні, брат, твої горішки! Давай-но краще у карти відіграти». - «Давай, мабуть; так як же будемо відіграти?» Та поладили вони на тому: хто програє, тому зубочистку дати. Стали відіграти; програв змій. Батрак вийняв молоток так як дасть йому зубочистку, той ажно насилу отямився. «Давай, — говорить змій, — відіграти на шкіру: хто програє, з того шкіру геть». Програв батрак; змій зняв з нього одну волячу шкіру. «Давай ще!» Програв змій; як вцепився йому батрак залізними пазурами у шкіру — так усю й зняв! Змій відразу издох.
Довідався про те цар так на радості й женив батрака на царівні. Ось царівні й нудно жити з таким мужиком; веліла його відвести у ліс, так там і вбити Слуги підхопили його, відвели у ліс, так пошкодували, не вбили. Ходить батрак по лісу, плаче. Назустріч йому йдуть три людини, самі сперечаються. Тільки порівняли з ним, так і кинулися до нього з мольбою: «Скажи, добра людина, ось ми знайшли чоботи-самоходи, килим-літак так скатертина-самобранку; як нам поділити?» — «А ось як: хто раніше всіх влізе на дуб — тому всі й віддати!» Ті сдуру й погодилися, кинулися на дерево; тільки що на дуб влізли, батрак надяг чоботи-самоходи, сіл на килим-літак, побрав із собою скатертина-самобранку, та й говорить: «Будь я поруч царського міста!» Там і опинився. Розбив намет, велів скатертини-самобранці приготувати обід і покликав до себе у гості пануючи із царевною; вони його й не визнали. Приходять до нього цар із царевною; він зачав їх пригощати, пригощав-пригощав і став показувати царівні килим-літак, а сам потихеньку побрав скатертину-самобранку так штовхнув царівну на килим і велів йому знести себе у темний ліс. У лісі сказав батрак царівні, хто він такий; вона початку його пестити так умасливать — ну й улестила! Як тільки він заснув, царівна схопила скатертину-самобранку, села на килим-літак, та й була така!
Прокинувся батрак, бачить, що немає ні царівни, ні килима-літака, ні скатертини-самобранки; залишилися одні чоботи-самоходи. Бродив, бродив по лісу; захотілося йому є, бачить він, що коштують дві яблуні, побрав зірвав з однієї яблуко й став їсти. З'їв яблуко — виріс на голові ріг, з'їв інше — виріс інший ріг! Він спробував з іншої яблуні: з'їв яблуко — у ту ж хвилину пропали рога, сам легінем так красенем став! Набрав у кишеню й тих і інших яблук і пішов у царське місто. Ходить батрак повз палац; побачив дівку-чернавку, царевнину служницю, дурну-предурну: «Не чи прагнеш, голубонька, яблучка?» Та побрала у нього яблучко, з'їла й зробилася така красуня, що ні у казці сказати, ні пером написати. Приходить дівка-чернавка до царівни, та так і ойкнула. «Купи, — говорить, — неодмінно купи мені таких яблук». Чернавка пішла й купила; з'їла царівна, а у їй рога виросли. На інший день приходить батрак до царівни й каже, що він може зробити її знову красунею. Та зачала його просити. Він велів їй іти у лазню; там розділ її донага так так залізними прутами отпотчевал, що надовго не забуде! Після сказав, що він її законний чоловік; царівна спокаялась, повернула йому й килим-літак і скатертина-самобранку; а батрак дав їй гарних яблук. Та стали вони жити так поживати так добра наживати.