Жив-Був якийсь столяр - простий ремісник, чесний трудівник і полум'яний хасид, і не міг він спокійно дивитися на те, як дощ заливає, підмиває й руйнує святу могилу. Та ось він розв'язав про себе, що поставить, принаймні, навіс, який хоч небагато прикриє могилу від непогоди. Хоча він відмінно знав, що життя тих, хто намагався зробити це уводити, увести до ладу нього, незабаром обривалася, але не злякався й розв'язав зі страху Божия пожертвувати собою й поставити штибл, який би захистив могилу святого ребе. А для того, щоб з ним не трапилося із самого початку того, що траплялося з усіма його попередниками, він придумав ось що: розв'язав спершу виготовити весь цион у себе будинку, а потім, уже готовий, віднести на цвинтар і поставити над могилою Бешта.
Але перш ніж столяр прийнявся за роботу, він цілий місяць приуготовлял і очищав себе: щопонеділка й четвер постився, ранок починав із благочестивих міркувань, щодня прочитував уголос усі Псалми й зосереджено молився.
Провівши так чотири тижні, побрав столяр свій інструмент, помив його, почистив і, помолившись, відправився на зорі у ліс. Там він зрубав своїми руками чотири однакові деревця, відітнув гілки й, обтесавши з усіх боків, зробив чотири однакові чотиригранні стовпчики. Ці стовпчики він відніс до себе додому. Удома він збив навіс із дощок і виготовив інші деталі для штибла - так, щоб наступного дня з ранку поставити його. Уночі у сні столярові з'явився Бешт, сказав, щоб той залишив свою витівку, попередив: твоє життя буде у великій небезпеці... Однак столяр не злякався. Він був готовий ризикнути життям, готовий пожертвувати нею, щоб ушанувати свого святого ребе, ушанувати Бешта. Піднявшись ледве світло, прибив столяр навіс до чотирьом стовпчикам, пофарбував його й поставив сушити на сонце. Потім, помолившись від душі, відправився на базар, найняв там трьох мужиків і, взявшись за стовпчики, вони вчотирьох віднесли готовий штибл до могили Баал Шем Това, а там швидко із силою застромили загострені кінці стовпчиків у м'яку землю у могили.
Коли столяр, утерши піт із чола, підняв голову й побачив
Свежевикрашенний навіс, що захищає могилу від непогоди, він відчув величезну радість і по всьому його тілу розлилося тепло. Душевно оновлен, що сіяє, він, не поспішаючи й оглядаючись на кожному кроці, пішов додому, і усе барився піти, і не зводив очей з могили Бешта, поки не вийшов за огорожу цвинтаря.
По переказу, тільки-но столяр переступив поріг свого будинку, як відчув якусь слабість у всьому тілі. Він негайно зрозумів, що це значить. Столяр вимив руки, надяг саван і ліг у постіль. Потім покликав дружину й дітей, умиротворенно оголосив, що кінець його близький, і велів не оплакувати його. Потім він висповідався з більшим жаром, повернувся особою до стіни, і його душу відлетіла до Всевишнього.
Межбужський пурим На Межбужском цвинтар, неподалік від могили Бешта, перебуває трохи штиблов і могил його учнів, а також могила його онука рабби Борехла й могила Гершеле Острополера, який своїми жартами часто вмів розвеселити рабби Борехла; там же - могила цадика рабби Авраама Иехошуа Хешела з Апти. Напроти могил хасидских цадиків, на іншій стороні цвинтаря - могили миснагидских рабинів Межбужа, таких як великий рабби Симха Бик, рабби Гирш Лейб, і багатьох інших.
Велвел, меламед місцевої Талмуд-Тори, який супроводжував нас по цвинтарю, показав також могилу Мордехая й Естер, чоловіка й дружини, які, ризикуючи своїм життям ( як про той розповідається у Мегилас Межбуж ), урятували місто від ворожої навали у часи Хмельниччини. У Межбуже 11 Тейвеса було прийнято святкувати місцевий Пурим і читати спеціальну Мегилу.
Межбужський Пурим відзначали так. На результаті 10 Тейвеса, перед настанням цього Пурима, після поста, євреї збиралися на старому цвинтарі близько двох кам'яних надгробків, які стояли, притуливши друг до друга. На одному з надгробків було висічене ім'я Мордехай, на іншому - Естер. Там, близько цих надгробків, читали вголос Мегилас Межбуж, у якій докладно повествовалось про те, як ці Мордехай і Естер урятували свою громаду від загибелі. Ось зразковий зміст цієї Мегили:
Жили-Минулого бідний кравець Мордехай і його дружина Естер, яка допомагала йому у його ремеслі. Трапилося так, що до Межбужу підступили гайдамаки, і всі євреї замкнулися у великій синагозі, яка була побудована як міцність. Тоді Мордехай і Естер тайкома вибралися із синагоги, розв'язавши разом ризикнути життям. Їм спало на думку хитрістю врятувати рідне місто. Та ось, що вони зробили.
Мордехай і Естер побрали кожний по великому барабану й устали з ними у міських воріт, а коли побачили, що розбійницький загін наблизився й ось-ось увійде у місто, разом ударили щосили у барабани й одночасно загриміли, зашуміли, закричали у усі горло, начебто за воротами коштує цілий полк солдатів. Та їм повезло: зачувши шум, гайдамаки розв'язали, що проти них готовий виступити великий збройний загін і вдарилися у втечу.