Коли був живий мій дідусь, тоді ще був живий і прадід. Той мій прадід розповідав:
- Жили троє чоловіків Совалових, були вони всі троє шамани. У той час жила рідня Совалових-Набаго. Тоді ж жили тут люди з роду Лодоседа, а також юраки – з берегового роду. Юраки на моїх родичів прагли війною йти.
Був у нас обраний найстарший із Совалових. Цей наш головний-найстарший говорить:
- Ну, що будемо робити? Давайте вирішувати станемо. Однаково нам воювати прийде.
- Отут три шамани Совалови стали говорити:
- Ми не дамо людей убивати. Поки живі, цього не буде. Яка із цього користь?
Зібрали весь народ-совалових, Лодоседа, Набаго. Тут же був ще один рід – Навагою-Ининдеа. Люди із цього роду відрізнялися молодецтвом. Ось із цього роду прийшов один хлопець.
Цей молодий, неодружений хлопець говорить нашому хазяїнові-найстаршому:
- Хто піде у розвідку юраков дивитися?
Юраки похвалялися тим, що вони прийдуть тоді, коли сонце піде високо у небо.
Тут найстарший говорить:
- Час уже прийшов. Сонце піднялося вище ліси. Напевно, скоро юраки прийдуть.
- Коли зібралися люди з різних пологів, те їх чуми були оточені огорожами.
Той молодий хлопець говорить:
- Ну, добре, я піду на розвідку. Яких биків мені запряжуть у нарти? Ваші бики погані, а у мене є важенка, тільки їй би пари.
У ті часи хореи були короткі, усього лише чотири метри довжиною. Та нарти невеликі, тільки на чотири копабоях. Стали запитувати у народу, у кого ще найдеться така шустра швидконога важенка, щоб з іншої запрягти. Люди говорять:
- Така важенка з іншим оленем не піде. Отут хлопець із іншого роду сказав:
- У мене є лончак від важенки, але думаю, що його можна запрягти з матір'ю. Лихо занашний, шустрий! Старі ж люди говорять:
- Нічого, нехай лончак буде у парі.
Ось і тепер за Єнісеєм проти Дудинки є безлісний хребет Бухуча. Чуми тих людей були на тій стороні Єнісею, де коштує Дудинка.
Нарти того парубка перерізували Єнісей у напрямку до хребта Бухуча. Так поїхав та людина на нарте, запряженої важенкой з лончаком.
Доїхав до хребта Бухуча. Від хребта проїхав ще одну зупинку. Зупинився. Закурив. Нічого не говорить. Мовчить.
Раптом зі свого високого місця бачить, що перед ним здалися одні нарти. Потім спереду пройшло стільки народу, що стало темно. Це були юраки. День стояв безвітряний, і чув хлопець, як юраки говорили:
- Нада! Нада!
Проводир юраков сказав:
- Так! Самату прийшов. Давно, видне, прийшов, нас чекає. Треба, щоб двоє на нартах об'їхали хребет і оточили прибульця. Якщо нам удасться його вчасно оточити, то не зможе він віднести слова про наш прихід.
А хлопець цей усе чує. Поклав хорей на нарти. Лук у руки побрав. Приготувавшись до бою, закурив ще раз. Оточують його із двох сторін юраки, а він собі покурює. Коли вони здалися зовсім близько, він сховав трубку й пустив свою важенку. Мчиться вона так, що не можуть наздогнати її стріли. Відстають юраки. Закрутив на руку він вожжу. Несеться важенка так, що нарти тільки підстрибують, з боку на бік перевалюються.
Задумалися юраки, говорять:
- Коли він такий удалий, те будинку у нього, напевно, ще удалее люди є.
Отут проводир їх говорить:
- Нехай і ще удалее його є, але Усе-таки треба спробувати.
Примчався хлопець у свої чуми й розповів про юраков. Приготували вони всі свої луки й вийшли за огорожу. Але хлопець проклав своїми нартами шлях для юраков, і вони прийшли по його слідах. Нарти свої вони далеко прив'язали; зняли сокуи. Прийшли до парню-самату. Ті троє Совалових тоді тут були.
Почалася битва. Стріляли з луків. У перестрілці вбили двох або трьох юраков, але у самих втрат не було.
Хлопець, що їздив на розвідку, опікував чуми. Жінки кудись пішли, у чумах їх не було. Один хлопчик пішов далі огорожі – видне, за своїм батьком направився. Побачив його той хлопець і кинувся за хлопчиком, щоб у чум привезти. Коли він ішов за дитиною, юрацкая стріла встромилася у його лопатку, упав хлопець. Якби летіла стріла попереду, то ніколи б у хлопця не встромилася. Такий він був верткий. Із задньої сторони стрілу пустили, позаду адже око немає! Ще одній людині із трьох Совалових потрапила у ногу стріла юраков.
Нарешті настало перемир'я. Юраки гостювали у енцев.
Чоловік із простреленою ногою вижив, а хлопець, що рятував дитину, умер.
Так юраки пішли від енцев. Що залишилися два здоровіші Совалових стали камлать, говорячи:
- Не будемо кидати третього. Піймайте великого бика-оленя й убийте.
Убили бика, побрали у нього кістка зі стегна, очистили й вставили пораненому. Кістка була коротше, і людина стала кульгати.
У Новий рік кульгавий Совалов відправився у гості до юракам, захопивши із собою кілька своїх людей. Отут один юрак говорить:
- Адже я ж у цю людину стріляв, а він живий. Дух, чи що, він? Піймайте йому оленів у подарунок. Більше не будемо воювати. Помирилися адже ми.
Дав він йому двох биків, гашу м'яса у його нарти поклав. Ось про тих Совалових усе.