Живе старий з бабою. Самі вони худенькі, і дитина у них маленький. Усе відіграє він один. Де побрати йому товариша? Поставить поліно, начебто оленя, рога до нього прив'яже. Та зайця із шелюги змайструє.
Якось говорить маля батькові:
- Зроби мені, батько, лук і дві стріли. Я буду стрілами відіграти.
Відповідає йому старий: – Піти ти за стрілами можеш, потім чум не знайдеш.
- У мене адже ока є. Чому ж я чум втрачу?
- Ні, – говорить батько, – рано тобі ще стріли пускати. Просив хлопчик три дні. Зробив батько йому на третій день лук і дві стріли. Мати говорить:
- Чого ти дитину у чумі тримаєш? Нехай він на вулиці відіграє. Для того ти йому й лук зробив.
Став відіграти хлопчик на вулиці. Поставить ціпок – у мету потрапить. Іншу поставить-знову потрапить. З ранку до вечора відіграє, тільки спати у чум приходить. Де ж йому товариша знайти?
Чум цього старого стояв на березі ріки, що заросла шелюгою. Пішов хлопчик уздовж ріки. Поставить мета, вистрілить і знову йде. Ішов-Ішов і побачив у ріки яр. Дійшов уводити, увести до ладу нього й став думати: де ж він перебуває, чи близько, далеко чи від чуму. Дивиться-Коштує більший чорний птах ниохи, схожа на орла.
Підійшов хлопчик ближче до птаха ниохи й заплакав. Забув, де він перебуває, не знає, де чум.
Говорить отут ниохи:
- Що ти плачеш? Іди сюди. Я адже вмію говорити людським голосом.
Підійшов хлопчик і бачить, що у ниохи голова більша й крила величезні.
- чи Є батько у тебе, дитина? - запитує птах.
- Так, є.
- А мати?
- Та мати є.
- Навіщо ж ти прийшов сюди?
- Випадково я потрапив сюди. Ішов-Ішов і тебе побачив. Побачивши тебе, злякався.
- Але ти адже не знаєш мене?
- Немає.
- Добре, що ти прийшов сюди. Ти допоможеш мені.
- Чому ж?
- У одному крилі у мене зламана кістка.
- Що ж мені робити?
- Адже твій батько коваль. Він уміє кувати залізо. Скажи йому, щоб він зробив мені кістка, а поки ти перев'яжи моє крило.
Відповідає хлопчик:
- Добре, скажу.
- Скажи йому: коли він мені крило поправить, то великий за це викуп одержить. Немає у мене сил піднятися звідси. Упала я на погану землю.
Пішов хлопчик до батька. Дійшов до чуму.
- Знайшов, – говорить, – птаха ниохи. Просить вона, щоб ти їй кістка скував. Відповідає батько:
- Не вмію.
- Хоча й не вмієш, але треба зробити.
- Як же? Не вмію я.
- Треба за три дні зробити. - Правду говорю я – не вмію. Отут баба втрутилася:
- Як же не вмієш? Постарів, чи що? Адже будь-яке залізо куєш. Та кістка треба птахові зробити. На четвертий день говорить старий:
- Ну, чекайте. Лягаєте спати. Буду кувати.
Баба з дитиною лягла. Старий у шелюга відправилася. Далеко від чуму у ямі залізо знайшов. Зробив за ніч кістка – як гусяче крило.
Ранком, коли встали син з матір'ю, прийшов старий і говорить:
- Ну, синок, іди, бери! Зробив я крило. Пішов хлопчик. Де був птах, там і коштує. Побачила його ниохи й заговорила: – Слава богу, що прийшов ти. чи Приніс?
- Приніс, – говорить хлопчик.
- Тепер сиди тут шість днів. Я надішлю з тобою плату батькові.
Полетів птах у небо, як літак. Не видне її. Чекав хлопчик п'ять днів, на шостий пішов до того місця, де вперше птаха побачив; сидить тут жінка й на воду дивиться.
- Агов, хлопець, іди сюди! - говорить жінка. Направився до неї хлопчик.
Одне око у неї нормальний, а інший залізний. Одна рука й нога нормальні, інші – залізні.
Іде до неї ближче, але не видне її. Тонке дерево, схоже на амулет, коштує. Говорить хлопчик:
- Я-Те думав – людей. Що ти жартуєш? Не відіграй! Адже ниохи обіцяла плату послати. Якщо це правда моя плата, то не жартуй.
Став ближче підходити й бачить тільки чорний камінь.
- Що ж ти знову відіграєш? - говорить хлопчик. - Я боюся.
Знову став підходити й бачить, що нічого залізного ні, а коштує теперішня жінка.
- Ти чоловік мій! - викликнула вона. - Мене послав мій батько, ниохи. Ти зробив йому руку. Якби не ти, то загинула б моя земля. Скоро прийдуть мої олені. Аргишей у мене багато. Разом будемо спати.
Говорить отут хлопець:
- У мене адже погана малиця. Як спати-те будемо?
- Нічого, – говорить. - Я не боюся.
Лягли спати. Уночі хлопець подумав:
«Моя дружина у трьох видах була – каменем, деревом, залізом, потім знову жінкою стала.»
Прокинувся хлопець і бачить, що олені прийшли. Дивиться, що дванадцять нарт коштують: десять більших, одна жіноча, одна зайва.
- Моя, видне, – говорить хлопець.
На одні нартах покладені чумовие тичини, на іншу – нюки. Та зайві є олені. За більшими аргишними нартами йдуть п'ятнадцять оленів.
- Я, – говорить хлопець, – думав, що це не теперішні олені. Ні, теперішні.
Худенька важенка прив'язана до санок із чумовими тичинами. За нею п'ятнадцять дрібних оленів. Дружина говорить:
- Ну, поїдемо! Де твій чум? Ось тобі нарти, бери їх. Це тобі мій батько послав. Сіл він на нарти й говорить:
- Я не знаю, як ловлять оленів.
Ледь-Ледь піймали оленів і поїхав хлопець із дружиною до свого чуму. Стали до чуму під'їжджати, а дружина говорить хлопцю:
- Зупинися.
Пустили оленів, зробили чум і весь день до батька хлопця не ходили. А із чуму начебто три стало. Один на вид як кам'яний. Той зник, і здається, що вогонь горить, потім знову чум теперішній став. Говорить дружина:
- У тебе-те батько є. Ти йди до нього. Тільки там довго не гості.
Прийшов хлопець додому й довідався, що вмер батько його, умерла й мати.
Отут стала говорити дружина:
- Давай кочувати станемо. Той чум не будемо ламати. Пройшло час, і стали у жінки діти народжуватися. Діти виростають у жінок, і знову у тих з'являються діти. У тієї жінки двадцять п'ять дітей було. Та пішли від однієї цієї людини різні народи. Так, говорять, з'явилися на світі багато племен від цих двадцяти п'яти дітей. Розійшлися ці племена по тундрі у різні сторони.