Одна бідна вдова якось уночі прокинулася від плачу своєї дитини. Вона так утомилася за день, так намаялась, що не має сил була встати з постелі й підійти до дитини, і отут раптом бачить, як з-під її ліжка вилазить шрейтеле, підбігає до плачучої дитини, качає колиску, потім піднімає дитину, злегка його шльопає, і дитина відразу вмовкає й засинає міцним сном. Удова дивиться й дивується, але не тривожиться, розуміє, що це добрий шрейтеле. Потім шрейтеле підбігає до буфету, щось шукає, знаходить недопиту пляшку вина, прикладається до горлечка, п'є й залазить назад під ліжко. У бідної вдови з тих пір ніколи не переводилося вино, тому що у пляшці, з якої пив шрейтеле, вино не кінчалося. Скільки б з неї не пили, вона завжди була повна. Удова накупила багато пляшок і стала торгувати вином, яке діставалося їй даром. Вона розбагатіла, але, пам'ятаючи про свою колишню бідність, не забувала ніколи жертвувати на бідних, допомагала нещасним і нужденним.
Один талмудист сидів одного разу вночі у бесмедреше. Година була пізній. Талмудист сидів один у напівтемному синагогальному залі. Перед ним лежав фоліант Гемари, і він, розгойдуючись усім тілом, читав його співучо й дуже утомився. Тим часом йому стояло пабонувати всю ніч. Єдина дозволена розвага - нюхати тютюн. Але талмудист був бідний, грошей на тютюн у нього не було. Удень він користувався чужим тютюном, адже жоден єврей не вважає себе єдиним хазяїном свого тютюну, і до будь-якої табакерки завжди може без церемоній простягнутися будь-яка рука. Єврей зітхнув. Нині вночі у бесмедреше порожньо. А понюхати тютюну хочеться. Борючись зі сном, він побери й скажи:
- Як добре було б зараз понюхати табаку...
Не встигнув він це вимовити, прямо перед собою побачив понюх тютюну. Тютюн був на чомусь червон, що ворушиться, придивився талмудист - а це мова, величезна мова, протягнений з вікна жіночої галереї. Довга червона мова, а на кінчику його - понюх тютюну.
Це йому захотів прислужитися лантух. Єврей побрав тютюн, а мова зникла.