Одна людина з роду самату пішов промишляти диких оленів. Прямо перед собою побачив він у тундрі двох людей. Став їх доганяти на оленях і піймав. У руках у них були оленячі роги. З них один був чоловік, інш-жінка. Зв'язав їх самату ременями, поклав на нарту й привіз додому.
У цього старого були син і дочка. Коли старий-самату привіз пійманих їм людей додому, те став кричати:
- Агов, син! Піймав я двох людей. Хто вони такі, не знаю. Може бути, заблудилися. Давай тягни їх у чум. Прийшов син старого й говорить цим людям:
- Звідки прийшли ви?
Вони мовчали, але як зачули людський захід, так і застрибали.
Запитує син у батька:
- Що ж робити будемо з ними?
Старий говорить:
- Замотай мотузкою так веди у чум, що-небудь придумаємо.
Кинули їх у чум. Старий зібрав череду оленів і забив одного оленяти. Побрав свіжу кров і вимазав нею особи у привезених людей.
Сидять вони. Старий запитує їх:
- Ну, звідки прийшли? Або заблудилися? Таких людей я ніколи не зустрічав.
А вони мовчать. Тоді старий, повернувшись до сина, заговорив:
- Ну, синок, неси-но мені бубон шаманський. Став старий шаманити. Камлал він два дні й говорить своїй бабі:
- Знаєш, ці люди не заблудилися, просто вони самі прийшли. Я виглядів їхні сліди, звідки вони йшли. Сліди йшли з того місця, де перебуває земля злого духу. З тієї землі втекли ці люди. Немає у них ніякої родички. Ніхто не прийде за ними.
Проходить три дні, і варить баба обід. Як привезли цих людей, троє доби їх не годували. Через три дні старий говорить:
- Вари, баба, їм що-небудь. Дали їм м'ясо на тарілці. Не їдять вони його. Запитує старий:
- Чому не їсте?
Мовчать вони, говорити не можуть. Махають руками, знаки показують. Звертається старий до дружини:
- Ну, давай, – говорить, – рибу вари! Раз вони оленяче м'ясо не їдять, може бути рибу стануть їсти.
Дали їм рибу. А вони й не дивляться. Мовчать так руками знаки якісь подають. Розсердився старий, запитує їх:
- Ну що вам треба?
А вони мовчать, та й усе. Тоді старий і говорить:
- Давай-но, баба, розлучай багаття. Розвела баба багаття. Дістав старий звідти два поліна й давай ними тикати у рота людям. Однаково мовчать.
Баба запропонувала чоловікові покласти їх спати. Так і зробили. Уклали їх спати. Старий говорить бабі:
- Дивися ти, не вставай рано, може бути що-небудь буде.
Сірників раніше не було, тому старий говорить дружині:
- Ти залиши кресало, кремінь і труть близько вогнища. Може бути, що-небудь буде.
Лягли спати. Ранком старий усе бачить і чує. Тільки особи свого не показує. Устала привезена жінка, і чоловік їй говорить:
- Довго ж ми людину мучимо, давай pазжигай своїм батькам вогонь. Розпалила вона вогонь і закричала:
- Батько й мати! Пора вже вставати вам, горить вогонь, у чумі тепло.
Устав старий з бабою й дочка їх-із сином. Усе встали. Подає баба привезеним людям м'ясо, а вони обоє говорять:
- Ми їмо не це. Знайдіть нам іншу їжу. Таке м'ясо, яке ви нам даєте, ми не їмо. До приходу до вас ми харчувалися тільки тим, що росте на землі.
- Добре, – говорить старий, – ми, зберемо вам їду, що росте на землі.
.Знайшли їм таку їжу, приготували, нагодували, потім їх запитують:
- Звідки ж ви прийшли, скажіть нам. Ну, вони й говорять:
- На землю, яка називається дясюде, батько послав нас жити просто у вигляді диких людей. Він сказав, що дикі люди не будуть одні. Крім диких людей, на землі є олені й багато чого іншого. Ти, дядько, піймав нас, привіз до себе. Тепер уже не буде на землі диких людей.
Потім вони стали запитувати:
- Скажи нам, батько, які є племена й, пологи? Яких пологів менше на землі? Старий ним відповідає:
- На всій землі живе моя рідня. Так пожили кілька років у старого привезені їм люди. Потім він їм говорить:
- Ну, хлопці, ідіть і будуйте свою землю. Я дам вам оленів, собачок і одяг. Будете носити одяг таку ж, як і ми.
Потім він ще сказав їм:
- Тільки, хлопці, не забувайте мене. Коли я вас побив палаючими головешками, тоді ви стали людьми. Цей вогонь ви бережіть. Він буде вас опікувати.