У Любліні важко занедужав головний рабин. Зібралися у його постелі кращі люди міста, чекають, що він їм скаже, кого запросити на посаду рабина після його кончини.
- Мені не можна відкрити вам ім'я мого спадкоємця, - сказав рабин. - Знайдіть того, хто смертельно занедужає незабаром після моєї смерті. Ця людина й укаже вам, хто повинен стати після мене рабином у Любліні. Сказав так рабин і вмер.
Стали пізнавати й довідалися, що раптово занедужав і, як видно, скоро вмре старий кравець - бідний, малоосвічений єврей. Прийшли до нього й стали запитувати, кого призначити головним рабином замість, що недавно помер. Кравець спочатку не праг відповідати: мол, не його ця справа. Стали його просити. Мовчить. Запропонували: назвуть кілька міст, нехай він хоча б дасть знак, з якого міста запросити рабина у Люблін. Стали перераховувати міста й, коли назвали Острог, кравець оживився: туди, мов, їдьте, звідти запросите рабина. Та помовчавши, додав:
- Я знаю, що гострозький рабин не захоче їхати у Люблін, так скажіть йому, мол, я велів.
Через кілька днів два посланці громади виїхали з Любліна у Острог. Приїхали у Острог. Прийшли до місцевого рабина, запросили його зайняти раввинское крісло у Любліні. Платні громади стільке-то й стільке-то. Але рабин і чути про той не прагне. Тут, мол, він народився, на тутешньому цвинтарі спочивають його батьки, діди й прадіди. Не поїде він у Люблін і всі отут. Посланці стали набавляти платню. Не допомагає. Тоді звернулися до нього з наступними словами:
- Ребе, нас послав до вас люблинський кравець. Перед смертю він сказав нам: "Кличте у Люблін гострозького рабина, скажіть - я велів". Почув, що кравець умер, гострозький рабин розірвав на собі одяг і сказав:
- Раз так - треба їхати. Треба їхати, раз він велів. Та потім довго плакав ридма.
Незабаром після цього рабин разом з посланцями виїхав у Люблін. За кілька верст до міста карету зупинила юрба євреїв. Вони розпрягли коней, самі впряглися у голоблі й урочисто ввезли у місто нового рабина.
У першу ж суботу після врочистої драши трохи знатних парафіян звернулися до нового рабина й попросили розповісти про кравця.
- Ми розуміємо, - сказали вони, - кравець цей була велика людина. Наш покійний рабин знав про цей, але ми поняття не мали про його велич і святості, для нас він був звичайним кравцем, бідним і малограмотним. Рабин довго відмовлявся говорити про цей, але, уступаючи наполегливим проханням, нарешті розповів ось що:
- Так, це була велика людина. Я його бачив тільки один раз і до самої смерті не забуду про цю зустріч. Це було у Острогові. Я був тоді молодий, день і ніч сидів у бесмедреше, вивчав Тору. Удень, коли парафіяни розходилися, я, бувало, замикав бесмедреш і залишався наодинці із книгами. Мені ніхто не заважав, мене ніщо не відволікало, і я насолоджувався самітністю й книгами. Одного разу, я сидів, поглибившись у книгу, один у замкненому бесмедреше, і раптом здригнувся: близько мене хтось стояв. Я злякався: двері були замкнені, вікна, як завжди взимку, закриті ставнями, незрозуміло як можна було потрапити усередину.
Не лякайтеся, - сказав незнайомець, - я такий же людина, як і ви.
- Але хто ви? - запитав я.
- Я кравець із Любліна, і мене надіслав до вас Ілля-Пророк. Знайте: Острог загруз у гріхах. Небо не може терпіти їх довше. Там ухвалене рішення: Острог повинен зникнути. Ілля-Пророк спішно послав мене до вас: ви єдиний праведник у цім гріховному місті. Він велів вам заступитися за місто: молитися, молитися й знову молитися доти, поки не. вимолите у Бога прощення й він не зглянеться над містом.
Я мовчачи вислухав його й сказав:
- Я вам вірю й зроблю усе, що зможу, для того щоб урятувати рідне місто, але я прагну щоб ви дали мені знамення - я прагну побачити Іллю-Пророка.
- Його не можна побачити! - відповів кравець. - Це небезпечно. Ви можете злякатися до смерті, і місто буде під загрозою. Але я затявся й наполягав на своєму.
- Ну добре, - сказав він. - Ви побачите його. Він вийняв з кишені хустка
І зав'язав мені ока. Та отут крізь пов'язку я побачив Іллю-Пророка. Від нього виходило таке сяйво, що я злякався й зомлів. Коли я опам'ятався, обоє вони вже зникли. Місто, як ви знаєте, був урятований. Але цим він зобов'язаний зовсім не мені, я що, я адже маленька людина, а йому, цій великій людині. Ось який він був - люблинський кравець.