У одному містечку жила людей. Був він шойхетом і моиглом. Кликали його реб Арн. Та був реб Арн по натурі своєї скнара. Хоч і не був він багатієм, тремтів над кожною копійкою. Справа доходила до того, що жебраком іноді відмовляв у милостині. Він добре знав цей свій недолік, журився, але нічого не міг із собою поробити й тому був завжди похмурий і сумний. Одного разу до нього з'явився якийсь єврей. Сказав, що живе у такий-то селі, і запросив реб Арна до себе на обрізання. Швидко зібрався у дорогу реб Арн і вже через півгодини був у шляху. Довго вони їхали, багато проїхали сіл і нарешті у'їхали у якесь дивне село: усі вдома були нові, справні, вулиці прямі, але ні синагоги, ні церкви реб Арн, як не намагався, не побачив; що ж стосується людей, те, незважаючи на те що тільки звечоріло, на вулиці нікого не було видне.
У'їхали у якийсь двір. Зайшли у просторий будинок. Говорить реб Арн хазяїнові:
- Насамперед треба подивитися породіллю.
Заходять вони у світлу спальню, де лежить молода мати. Вона дуже обрадувалася приїзду мойела, попросила чоловіка за чимсь сходити й, як тільки залишилася наодинці з реб Арном, відразу підкликала його до себе й, кваплячись і поминутно оглядаючись по сторонах, прошептала:
- Знайте, що й мій чоловік, і всі жителі цього села - шейдим. Я ж смертна людина. Бережіться всього, нічого не їжте, не беріть ні грошей, ні речей - інакше загинете. Отут у кімнату ввійшов чоловік, і жінка замовчала. Після обрізання хазяїн повів реб Арна до стола, який був заставлений стравами. Але гість відмовився їсти, мов, утомився у дорозі. Ранком реб Арн теж не став їсти, сказав, що у нього пост. Перед від'їздом гостюючи хазяїн вийняв гроші й дав йому за праці, але реб Арн грошей не побрав, мов, не прагну продавати мицву за гроші.
Тоді хазяїн повів гостя по будинкові. У першій кімнаті виявилися купи срібла, і хазяїн запропонував гостеві побрати, скільки той захоче, але реб Арн відмовився. У другій кімнаті лежало золото, у третьої - брабоянти. Пересилюючи себе реб Арн на кожне речення відмовляв. Нарешті вони ввійшли у останню кімнату. Там висіли звичайні залізні ключі, і реб Арн із подивом довідався серед них ключі від своїх скринь.
- Як потрапили до вас мої ключі? - запитав він.
- У нас тут ключі від сердець усіх скнар, - відповів хазяїн, - для того щоб вони не могли користуватися своїм майном. Поки ключі у нас, вони одержують своє покарання ще при житті.
Та у перший раз реб Арн сам попросив хазяїна:
- Дайте мені мої ключі!
Одержав свої ключі реб Арн і радісний виїхав додому. З тих пір реб Арн змінився до невпізнанності. Він перестав бути скнарою. Роздавав милостиню праворуч і ліворуч, щедрою рукою жертвував у синагозі на бідні й був завжди весел і щасливий.