Жив колись у одному селі хлопчик по імені Сабуро. Був він так дурний, що сусіди прозвали його Дурний Сабуро. «Якщо доручать йому одна справа, він абияк зробить, а якщо два доручать - усе переплутає. Вічно попадав він у халепу. Батьки дуже засмучувалися, але Усе-таки сподівалися, що Сабуро коли-небудь поумнеет. Якось раз батько говорить йому:
- Піди, Сабуро, і викопай батати. Усе, що із землі дістанеш, розклади на грядці й просуши на сонечку.
- Добре, - відповів Сабуро й відправився на поле. Тільки почав він копати батати, як раптом мотика вдарилася об щось тверде. Копнув Сабуро глибше й витягся великий горщик. Відкрив, а там повно золотих монет-ціле багатство. "Батько сказав, щоб усе, що я з-під землі дістану, сушитися
Поклав", - згадав Дурний Сабуро й розклав монети на грядках. Потім пішов додому й говорить:
- Знайшов сьогодні я горщик із золотом, тепер золоті монети на грядках сушаться.
Батьки тільки руками розвели. Прибігли на поле, а золота давно вуж сліду нема.
- Наступного разу, - покарав батько, - як знайдеш що-небудь, так загорни й додому принеси.
- Добре, - відповів Сабуро.
Наступного дня побачив він на дорозі дохлу кішку. Загорнув її й додому приніс.
- Ну не можна ж бути таким дурним! - розсердився батько.- Треба було викинути її у ріку.
Ранком побачив Сабуро величезний пень. Страшно важкий був пень, але Дурний Сабуро добре пам'ятав наказ батька - схопив він пень і потяг до ріки. У цей час повз ішов сусід.
- Що ти робиш, дурень! Цей пень ще для топлення згодиться. Треба було розрубити його й додому віднести.
- Добре, - сказав Сабуро, - наступного разу я так і зроблю.
Пішов він додому, раптом бачить, на узбіччі дороги гарна чашка валяється. Видне, хтось втратив її. Підняв Сабуро чашку так як лясне про землю! Розлетілася чашка на шматки. Зібрав їхній Дурний Сабуро й додому поніс.
- Подивися, мама, що знайшов я сьогодні!
Глянула мати: так адже це осколки чашки, яку батько побрав із собою у поле!
Ранком батьки розв'язали:
- Усе, що ти робиш, ні на що не годиться. Ми сьогодні на поле підемо, а ти вуж будинку сиди.
Та залишили Сабуро одного. "Не розумію, чому люди кличуть мене Дурний Сабуро? - подумав хлопчик.-Я адже усе-усе роблю точно так, як вони мені радять".