Жила-Була мавпочка, маленька й дурна. Цілими днями вона тільки й робила, що стрибала з гілки на гілку.
- Будь обережніше, - говорили їй більші мавпи, - так недовго й упасти!
Але мавпочка нікого не бажала слухати. Вона забиралася на найвищі дерева й стрибала на самі тонкі гілки.
Якось раз забралася вона на високе дерево. Раптом гілка під нею
Обломилася, і мавпочка впала у колючий кущ, а довга гостра колючка встромилася їй у хвіст.
- Ой, ой! Як боляче! - заплакала мавпочка, і усе побачили, що вона до того ж боягузка.
Саме у цей час ішов по лісу цирюльник і ніс у торбинці свої бритви. Обрадувалася мавпочка:
- Допоможи мені, будь ласка, отрежь бритвою кінчик хвоста разом із цією противною колючкою.
Дістав цирюльник бритву, тільки підніс її до хвоста, а мавпочка як закричить:
- Ой! Це буде боляче! - і відскочила убік. цирюльник і відрізав мавпочці майже весь хвіст. Побачила це мавпочка й заплакала:
- Подивися, що ти наробив з моїм хвостом! Поверни мені хвіст або віддай свою гостру бритву!
Не міг цирюльник повернути мавпочці хвіст і віддав їй свою бритву. Біжить мавпочка по лісу далі, гострою бритвою розмахує. Раптом бачить, бабуся хмиз збирає. А лозини товсті, довгі. Ніяк їх бабусі не розламати.
Захотілося мавпочці похвастатися гострою бритвою, підійшла вона до бабусі й говорить:
- Подивися, яка у мене бритва. Миттю хмиз нею розщепиш. Обрадувалася бабуся, ну хмиз скіпати, тільки адже бритва для цієї справи непридатна - швидко затупилася.
- Що ти наробила з моєю гострою бритвою! - розсердилася мавпочка. - Поверни мені бритву або віддай свій хмиз!
Не могла бабуся повернути мавпочці гостру бритву й віддала їй свій хмиз.
Звалила мавпочка хмиз на спину й поскакала далі. Раптом бачить, у дворі господарка рисові коржі пече. Захотілося мавпочці рисових коржів. Підійшла вона до господарки й стала дивитися. А у господарки хмиз сирий, горить погано.
- Побери краще мій хмиз, він зовсім сухий! - запропонувала мавпочка. Обрадувалася господарка, побрала у'язку й кинула у вогонь. Розгорівся
Вогонь, стали коржа підрум'янюватися. А як догорів хмиз і господарка вийняла коржі, закричала мавпочка:
- Що ти наробила з моїм хмизом! Поверни мені його або віддавай свої коржі!
Не могла господарка повернути мавпочці хмиз і віддала їй свої коржі. Схопила їхня мавпочка й побігла далі. Бігла, бігла, зустріла старого з більшим мідним гонгом. Захотілося мавпочці мати такий гонг, вона й говорить:
- Є у мене, старий, смачні рисові коржі. Дай мені за них твій гонг.
- Добре, - погодився старий, - можна й помінятися. Схопила мавпочка гонг, забралася на вершину дерева й давай бити у гонг.
- Я найкрасивіша на світі мавпа! -кричить.- У мене самий чудовий на світі гонг! Бом! Бом! Був у мене хвіст, віддала я його за бритву. Бритву виміняла на хмиз, а хмиз на коржі, а за коржі одержала цей чудесний гонг! Бом! Бом! Бом!
Мавпочка так сабоно вдарила у гонг, що не стрималася й звалилася у колючий кущ. Голосно засміялися мавпи й з тих пір стали називати її безхвостої Бом-Бом.
Мати тільки рукою махнула:
- До чого ж ти дурний, Етаро! Адже отут треба було не допомагати, - рознімати треба було.
- Вірно, - сказав Етаро.- Іншим разом буду розумніше.
Сім днів після цього сидів Етаро будинку, боявся здатися на вулицю. Але на восьмий не витерпів і пішов погуляти.
Вийшов він на вулицю й бачить: посередині дороги гризуться два собаки. Етаро зупинився й закричав:
- Перестаньте битися!
Собаки його, звичайно, не послухалися. Тоді Етаро підбіг до них, схопив їх обох за хвости й став розтаскувати у різні сторони. Собаки ще більше розлютили, заричали й вцепились бідному Етаро у ікри. Якби перехожі не приспіли на допомогу, собаки розірвали б його у жмути.
Ледь живий повернувся Етаро до матері.
Мати подивилася на нього й нічого вуж більше не сказала.
Дурня вчити - тільки час витрачати.