Жив - у одному селі людей по імені Сейдзо.
Якось раз гуляв він із приятелями по горах. А у густих заростях трави лежав заєць і спав мертвим сном, умлівши від денної жари.
- Дивитеся, геть там дохлий заєць валяється! - крикнув один із приятелів.
Сейдзо відразу ж заткнув собі ніс:
- Те-Те я давно вже чую, несе звідкись падлом.
Почув заєць людські голоси, як підстрибне й дав стрекача.
- Міцно ж спав цей заєць, - засміявся інший приятель.
- Те-Те я вже давно примітив, як у траві довгі вуха ворушаться, - підхопив Сейдзо.
З тих пір як почне хто-небудь підтакувати те одному, те іншому, так про нього говорять.:
«Ну, так у нього, як у Сейдзо-Сану: заєць те живий, те дохлий».
СТЕБЛИНКА КОВДРИ
За старих часів у одного бідняка навіть постелі не було. Соромився він своєї вбогості й тому строго покарав маленькому синові:
- Дивися не прохопися, що я на соломі сплю й соломою покриваюся. При людях завжди називай солому ковдрою.
Ось прийшли якось раз до бідняка гості, хлопчик і говорить:
- Батько, агов, батько, у тебе у волоссях застрягла стеблинка нашої ковдри!