Це трапилося багато років тому. Жив тоді у місті Ниигата що у провінції Егисень, один парубок по імені Нагао Чосей. Батько його був дуже відомим врачевателем. За сімейною традицією, це заняття, що вимагає довгого навчання, переходило від батька до сина протягом багатьох поколінь. Якось раз, коли Нагао здійснилося десять років, до них у будинок приїхав погостювати багатий друг батька зі своїми домочадцями, прислугами й охоронцями. Коли ж через кілька днів прибулі покинули гостинних хазяїв, Нагао довідався, що він заручений із Про-Тей, шестирічною дочкою гостюючи. А ще він довідався, що обидві сім'ї уклали договір, по якому весілля повинна відбутися відразу ж по закінченню навчання Нагао. Однак лише карма визначає долю людини. Тому що здоров'я Про-Тей виявилося слабким і до п'ятнадцяти рокам хвороба легенів привела її на поріг смерті. Та ось настав день, коли послали за Нагао для того, щоб він встигнув сказати останнє "вибач" своїй нареченій.
Увійшовши у будинок, юнак відчув захід воскуряемих пахощів. Синій дим від них вигадливо обвивався навколо светлоко-ричневих брусів каркаса приміщень, ледачими стрічками проникав крізь щілини у циновках, що закривають проходи між кімнатами, переплітався, клубити, за силуетами мовчазно минаючих слуг. У кімнаті больной він опустився на коліна близько її ложа. Почувся голос:
- Нагао-Сан, мій наречений! Ми були обіцяно один одному ще із часу
Нашого дитинства. А наприкінці цього року ми повинні були одружитися. Та ось я повинна вмерти. Боги знають, що дійсно для нас краще. Подумай, якби я змогла прожити ще кілька років, то тим самим я б тільки принесла занепокоєння й горі навколишнім. З моїм слабким хворобливим тілом я б не змогла бути тобі гарною дружиною. Тому, я думаю, це було б егоїзмом продовжувати прагти жити, нехай навіть заради тебе. Сама я вже упокорилася з тим, що скоро вмру, але я прагну, щоб і ти пообіцяв мені зараз, що не будеш занадто горювати... коли я піду. Так, я дуже скоро піду, але прагну тебе утішити тим, що, як мені здається, ми зустрінемося знову.
- Звичайно, ми зустрінемося знову, - луною повторив Нагао, - і у тій Доконаній Країні не буде болю розставань.
- Ні, ти не правий, - м'яко заперечила Про-Тей, - я маю на увазі зовсім не Доконану Країну. Я чому - те певен, що нам призначено зустрітися знову тут, у цьому світі... Незважаючи на те, що завтра мене поховають... Нагао ошелешено дивився на неї, не у силах зібратися з думками. У відповідь на свій подив він побачив слабку посмішку на її милій особі. Своїм тих, що перериваються, майже примарним голосом
Про-тей продовжувала:
- Так, я маю на увазі, що у цьому світі, у цієї теперішньої твоєї
Власному життя, Нагао-Сан... Якщо тільки ти дійсно дуже захочеш цього. Та ще, для того щоб це відбулося, я повинна знову народитися дівчинкою. Потім вирости... Тому тобі прийде чекати... П'ятнадцять-Шістнадцять років... Це дійсно довгий строк... Але, мій наречений, тобі адже зараз тільки дев'ятнадцять...
Скоріше для того, щоб утішити дівчину у останні хвилини її життя, чому говорячи щиро, Нагао відповів ніжно:
- Чекати тебе, моя наречена, - це солодкий борг і щасливий обов'язок. Адже ми обіцяно один одному. Та це зобов'язання діє протягом семи существований.
- Я бачу, ти сумніваєшся? - запитала Про-Тей, удивляючись у його особу.
- Моя єдина, - відповів він, - якщо я й сумніваюся, то тільки у
Тому, що я зможу довідатися тебе у іншому облич і під іншим іменем. чи Відома тобі яка-небудь прикмета або знак, про яких ти можеш повідомити мене зараз?
- Цього я не знаю, - відповіла вона. - Тільки боги й сам Будда можуть відати, як і де ми зустрінемося. Але я певен, - дуже, дуже, дуже певен, що якщо ти не будеш проти того, щоб прийняти мене знову, я зможу повернутися до тебе. Запам'ятай ці мої слова: я зможу повернутися к... Вона раптом замовкла. Її очі закрилися. Про-тей була мертва.
Нагао щиро, ніжно любив Про-Тей. Горі його не було вдаваним. Кращі майстри каліграфії по його замовленню зробили поминальну табличку, на якій було написано її Цокумие. Цей учинок порушував буддійські традиції, але Нагао повірив словам Про-Тей і не праг звикати до думки, що втратив її назавжди. Він поставив поминальну табличку у своєму буцудане й щодня молився й воскурял пахощі перед нею.
Нагао багато думав про ті дивні речі, про яких йому повідала Про-Тей перед смертю. Та у надії, що це збудеться, а також для того, щоб умилостивити дух покійної, він написав урочисту обіцянку побрати її у дружин, якщо вона коли-небудь повернеться до нього на землю у іншому жіночому облич. Цей сувій він запечатав своєю печаткою й помістив у буцудане поруч із поминальною табличкою Про-Тей.
Ішли роки. Поступово рідні Нагао почали вимагати, щоб той побрав собі дружину. Адже Нагао був єдиним сином у сім'ї, що нараховує кілька десятків поколінь. Неможливо було допустити, щоб цей довгий ланцюг перервався. Та через якийсь час Нагао поступився бажанням близьких, побравши дружину на вибір свого батька. Але й після весілля він продовжував відвідувати свою сімейну гробницю й виконувати ритуал перед поминальною табличкою Про-Тей, Роблячи це, він завжди згадував свою наречену з ніжністю й любов'ю. Але помалу її образ ставав у його пам'яті всі туманнее й нарешті став схожий на сон, який так важко згадується днем.
Нагао довелося зазнати багато горя. Один за іншим умерли його батьки. Дружина і єдиний маленький син минулого зарубані божевільним самураєм. Залишився Нагао у цьому світі один. Він покинув свій осиротілий будинок і пустився у довгу далеку подорож у надії забути свої суми. Одного разу під час своїх мандрівок Нагао зупинився на нічліг у маленькому гірському сільці Икао. Це місце Спрадавна славилося своїми теплими джерелами, що приносять полегшення хворим. А ще Икао було відоме як селище, засноване богами, коли ті збиралися тут, щоб помилуватися на околиці. Та дійсно, вид звідси на навколишню гори місцевість відкривався прекрасний.
Хазяїн постоялого двору, де Нагао зняв кімнату, сказав що зараз прийде дівчина-служниця й принесе усе необхідне. Та ось вона з'явилася, несучи перед собою масляний світабоник. Від того, що побачив Нагао у невірних відблисках цього світла, його серце забилося так, як воно ніколи ще не билося у його груди. Так дивно, так разюче ця дівчина нагадувала йому Про-Тей, що Нагао змушений був ущипнути себе, щоб повірити, що це не сон. Те, як вона ходила, приносячись їжу й питво або наводячи порядок у кімнаті гостюючи, кожний її жест, поза, найменша зміна вираження її особи - усе пожвавлювало у ньому, що сховалися було у туман забуття милі спогади про дівчину, з якої він був заручений у молодості. Він заговорив з нею про щось, і вона відповідала йому м'яким чистим голосом, насолода якого розганяла суму колишніх років.
Нарешті, у доконаному хвилюванні Нагао запитав:
- Старша Сестра, ти так сабоно нагадала мені одну жінку, яку я знав давним-давно, що я завмер, коли ти вперше ввійшла у цю кімнату. Однак вибач мене, якщо я задам тобі питання: звідки ти родом і як тебе кличуть?
Та відразу ж незабутнім голосом померлої Про-Тей дівчина відповіла:
- Мене кличуть Про-Тей, а ти Нагао Чосей, мій обіцяний чоловік. Сімнадцять років тому я вмерла у Ниигата. Після моєї смерті ти написав обіцянку одружитися на мені, якщо я коли-небудь зустрінуся з тобою у цьому світі знову. Та ти запечатав написане своєї печаткою й поклав його у буцудан, поруч із поминальною табличкою" на якій написано моє Цокумие. Та ось я повернулася. Произнеся останні слова, дівчина втратилася почуттів.
Нагао одружився на дівчині з Икао. Їхній шлюб був щасливий. Але жодного разу після першої їхньої зустрічі вона не могла згадати, що вона говорила у той вечір. Як не могла згадати й що-небудь про своє попереднє існування. Цей спогад про минуле народження чарівним образом спалахнуло на одну коротка мить, для того щоб померкнути назавжди..