У часи давні-старожитні стояла у підніжжя гори Тефукуяма невелика деревенька. Казали жителі тих місць, що живе на вершині гори відьма-ямамба, страшна-престрашна, злюща-презлюща. Дуже боялися селяни на гору підніматися. Ось якось раз зійшла над горою Тефукуяма більший місяць. Зібралися жителі села разом і місяцем любуватися відправилися. Тільки до гори підійшли, піднявся у лісі сабоний вітер, зірвав листи з дерев, а потім пролунав з вершини страшний голос:
- Слухайте мене, люди! - загуркотів він.- Це я, господарка гори Тефукуяма! Лихо у мене струсила: народила я вчора дитину, а годувати його нема чим. Ось і прагну я, щоб принесли ви мені на гору рисових коржів-моти, так побільше, а то вмре мій син. Не послухаєтеся - спущуся з гори й усіх вас знімання! Злякалися селяни, додому поспішили, рада тримати сталі. " Не можна відьму-ямамбу ослухатися, - думають.- Та й дитину її шкода, хоч і ведьмин дитина, а однаково - дитя".
Зібрали вони по будинках рис, приготували коржа - цілу гору. Стали вирішувати, кому до ямамбе йти.
- Нехай Камаясу й Гонроку відправляються! - сказав старійшина.- Вони у нашому селі самі сміливі.
Затялися сміливці: небажання їм до відьми йти - а раптом з'їсть?
- Як же ми до ямамбе підемо, - запитують, - якщо ми дороги не знаємо? Виступила тоді вперед одна прадавня бабуся й говорить:
- Я знаю, як відьму-ямамбу у лісі знайти. Але стара я, немає у мене сил коржа нести. Нехай із мною сміливці підуть, а я вуж дорогу їм укажу. Так і зробили. Пішли Камаясу й Гонроку разом з бабусею у ліс. Ішли-Ішли, поки на саму вершину не піднялися. Тільки передохнути присіли, пролунав у них над головою ведьмин голос:
- Бачу, не квапитеся ви до мене у гості! Моти принесли? Затремтіли сміливці, немов листи на вітрі.
- Ой, боюся! - кричить один.
- Урятуйте, страшно! - кричить іншої. Кинулися вони ладь, стрімголов з гори й злетіли. Сплеснула бабуся руками:
- Куди ви?! Як же я одна коржа донесу?
Кричала, кричала, так усе безглуздо: сміливців вуж і сліду нема. Зітхнула бабуся, так до відьми у печеру ввійшла.
- Здраствуй, ямамба, - говорить.- Ось принесла я тобі рисових коржів. Не прагнемо ми, щоб син твій голодною смертю вмер.
- Спасибі, - посміхнулася ямамба.- Важко мені однієї на горі жити - нікому допомогти. А де моти-те?
- Дуже вони важкі виявилися, - відповіла бабуся.- Зроби милість, пособи - внеси їх у будинок, а то вони так на стежці й лежать.
- Це ми миттю! - обрадувалася ямамба.- Ну-но, синок, збігай так принеси нам коржа!
Здивувалася бабуся: як же дитина, що вчора народився, таку вагу понесе? Глядь - устав з кута здоровань ростом з великий камінь-валун, вибіг з печери й у ту ж хвилину назад повернувся - моти приніс. Стали ямамба із сином коржами ласувати так нахвалювати:
- Ось смакота! Уважай, це ліпше буде, чому людишками й лошаденками харчуватися!
Посиділа бабуся у ведьминой печері ще чуйний і говорить:
- Пора мені, ямамба, додому вертатися, загостилась я у тебе. Засмутилася відьма.
- Побудь ще, - просить.- Дуже вже мені отут нудно. Ти не бійся, я тебе не трону. Поживи у мене ще небагато.
Ну, робити нема чого. Залишилася бабуся у відьми-ямамби жити, стала по господарстві допомагати так за дитиною доглядати.
Минула осінь, зима вуж закінчуватися. Нарешті покликала відьма бабусю й говорить:
- Прийшла пора тебе додому відпустити. Добре мені з тобою жилося, так ти адже людей, а людей з людьми жити повинен. На подяку за допомогу твою прагну я зробити тобі подарунок.
Сказала так і згорток простягнула. Подивилася бабуся - а це шматок дивовижної парчі.
Змахнула ямамба рукою, і у ту ж мить піднялася на горі вітерець. Підхопив він бабусю, закрутив і у селі у самого її будинку вилучив. А там бабусю давно вуж і чекати перестали: розв'язали, що з'їла її зла ямамба. Раптом бачать - коштує бабуся посередині села, згорток у руках тримає. Обрадувалися всі, її побачивши, розпитувати сталі:
- Як тобі від відьми втекти вдалося? Засміялася бабуся й говорить:
- Та зовсім вона не зла, відьма з гори Тефукуяма, і зовсім не страшна! Розгорнула бабуся згорток і подарунок, що від ямамби одержала, усім показала. А потім зшила з тієї парчі гарні плаття своїм внучкам. Але ось чудо: скільки від того шматка не відрізали, він усе менше не робився! Так усьому селу з ведьминой тканини вбрань і нашили!
Стали люди з тих пір добре жити - багато, у достатку. Подружилися вони з відьмою-ямамбой і не боялися більше на гору Тефукуяма підніматися. А ямамба на подяку стала людей від лих і напастей усяких захищати. Перестали люди у тому селі боліти. Кажуть навіть, що діти там ніколи не кашляли.